Глава 35

Темниця тісна. Надто. Між її ліжком, якщо так можна назвати дерев’яний каркас з солом’яним матрацом, та Рівалевим зовсім невеличкий прохід. Замість розкоші — прохолода, цебро та декілька фляг з водою. Тут ще вмостили невеличкий столик. Двері металеві з маленьким прорізом. Його Величність нині спав. Вона ще пам’ятала ті миті, коли сама приходила до тями й бачила Ельеза, котрий ледь не на всю темницю кричав, щоб лікарка перев’язувала рану. Потім дійшла черга до неї. Ті ліки вона не сприймала, закашлювалась й випльовувала, втрачала свідомість знову, коли її вкривали чимось теплим.

«Навіть темниці у Шарнії кращі, — подумала, спостерігаючи сіру стелю. — Камера Арена та Седріка у зрівнянні з королівською — кімната в одній з найкращих таверн столиці.

Вона закашлялась, відчуваючи неймовірний жар від персня. Не знала скільки часу пройшло після тих подій, скільки пролежала безпритомною. Сил, щоб піднятись не було. В горлі пересохло й принцеса лиш дивилась на посудини з водою на столі.

Король перевернувся, їх погляди зустрілись. Виглядав замученим чоловіком, що за останній місяць постарів на кілька років. Посірілий погляд, у якому майже не залишилось іскор життя. Єдине, що Хаврен бажала у ті хвилини: померти.

Вар Каррейт піднявся й важко пошкутильгав до столу з водою, тримаючись за стіну, налив її у глиняну кружку, повільно повернувся та підніс до її губ, викликавши здивування. Опиратись травниця не стала, випила все до останньої краплі. Пізніше він подав трішки їжі, що виділили їм й сам наситився, мовчки спостерігаючи за нею.

Хаврен здавалось безумством: таких цінних полонених Ельез опустив у тюремну камеру. Разом. Не в якусь комірчину бодай для слуги, а в місце, з якого точно вибратись неможливо. Хіба з катом під руку. Прохід до грані не відкривався й через артефакт, й через виснаження. Вона навіть не хотіла уявляти, як користуватиметься цебром, як їй доведеться відвертатись через Ріваля його потреби. Опинитись з ним у замкненому приміщенні — гірше смерті.

На диво, чоловік поправив її тонку перину, скорчив гримасу болю й сів на краєчку тюремного ліжка. Травниці залишалось тільки благати, щоб те дерево витримало їх вагу, інакше їй доведеться спати на кам’яній підлозі.

— День, — сухо прошепотів, нахилившись. — Ми провели тут день. Найнижчий рівень темниць. Якщо зможемо вибратись з камери, проведу по таємному проходу.

Король ледь ворушив губами. Хаврен вслуховувалась й вухам своїм не вірила.

„Він збирається стати моїм… Союзником?“

— Але ми не взмозі продертись крізь потаємні ходи, перейти підземні води, — продовжував. — А ще не знаю, що там завелось…

Його долоня несподівано стиснула її. Холодна та суха, зовсім неприємна на дотик. Хаврен сіпнулася, бажаючи не торкатись правителя ворожої країни.

— Якщо, — шепотів біля вуха, — зміцнію, зможу тебе вивести звідси.

— Чому я повинна тобі вірити? — прохрипіла. — Тобі… Людині, що одного разу вже зрадила, полишила на корм пітьмі, віддала в руки некроманта.

Важке зітхання, розлючення в очах. На мить Ріваль відвернувся й підтиснув губи. Принцеса намагалась підвестись, в очах потемніло від різкого руху. Король прошипів, мов кіт якому стали на хвіст, й міцною рукою придержав дівчину.

— Ми заручники однієї ситуації, — спокійно мовив. — Нам обом вигідно вибратись звідси разом.

Легкий сміх, все, що змогла видати у той момент.

— Послухай мене, дер Нарат чи де Ледьєр, вже не знаю як тебе називати… Зараз не час згадувати минуле. Виберемося — потім при тобі голову попелом посиплю. Й не забувай, Хаврен, ти перша обманула. Таємниця походження, незвична магія… Мені продовжувати?

Тепер скривилась вона, відчуваючи неприємний присмак у роті.

— Тоді чому я повинен довіряти тобі, а не втекти самому, полишивши на катування для некромантів?

— Якщо я не виживу, загинеш й ти… — пробуркотіла.

— Якщо мені непереливки, то й тобі дістанеться. Так, я пам’ятаю про той взаємозв’язок після передачі життєвої енергії.

Мовчання. Тишу забрали чиїсь кроки. Судячи зі звуків йшло їх декілька.

Ріваль пробуркотів собі щось під ніс та опустився на своє ліжко, притворився сплячим. Як й прикрила очі принцеса, споглядаючи на світ крізь вії. Двері відчинились зі скреготом, після того, як брякнула зв’язка ключів. Невпевнена лікарка, ледь не запинаючись від страху, ввійшла першою й почала готувати порцію ліків. За нею некромант — смурний й чимось невдоволений. Ельез тільки поклав руку на лоб Хаврен, щось прошепотів. Через декілька митей він зло вилаявся.

— Пташечку лікуй першу, — похмуро мовив, — якщо помре, я на місці башти де твої родичі проживають й каменя не залишу.

Вона відчувала як трусило ту молоду придворну лікарку на декілька років меншу за неї.

— Через два дні їх можна розвести до іншої камери, — задумливо сказав. — Дурні правила магії життя.

Останні слова процідив крізь зуби. Невідома схилилась над Хаврен, обережно вливаючи в горлянку еліксир, що за її думкою повинен допомогти відновити сили. Гіркий відвар, втричі гірший, ніж у Волькана на смак… Від нього плюватись добре можна. Втім, вибору не було. Потрібно видужати якнайшвидше.