Глава 31

Він все ж таки здивував. Звична личина чоловіка з сивим волоссям розтанула у повітрі, як й ті зелені очі, що постійно нагадували їй про папороть. Невдовзі Наяр наздогнав та вирівняв кроки, йдучи поруч. Цікавість застигла на його обличчі. Очікував її реакції. Потім же, через кроків сто, коли травниця впевнено прямувала вперед, чоловік вхопив її за ліктя.

— Невже ти не бачиш, як я для тебе стараюсь? — прошипів розпачливо.

Хаврен змовчала, любуючись Наяровою красою. Дихання затамувало від пронизливого погляду, незвичної картини перед собою. У мага навіть тональність голосу змінилась, стала більш приємною для вух та мелодійною. Хаврен би слухала ту мелодію вічно, якби не погибель світу та інші негаразди, якби серце не занило зрадницьки в грудях. Десь на краєчку свідомості, майнула думка: «Теж зрадить. Залишить в біді».

— Граф, вдячна за вашу підтримку сердечно, — перекривився, очі закотив від розлючення, — ви так старались тримаючи порядок у коридорах, захищаючи корону під час нашої відсутності… — знову кривився, згадував розмову Хаврен з де Барвом, свідком котрої йому довелось стати. — Чому він, а не я?!

Розсерджене відлуння пронеслось простором, десь неподалік почався здійматись вітер. Емоції Наяра, його ревність втішали принцесу. Стали ковтком свіжої, прохолодної води серед тьми та безумства.

— Навіть перстень не працює так, як розраховував.

— То ж не вінчальний предмет, — хитро всміхнулась. — Я тобі в вірності не клялась, та й ти не мій чоловік.

— Добре, що ланверійська погань ним встигла побувати.

Чоловіча долоня стиснула п’ясток, не хотів Наяр відпускати її від себе, варто тільки Хаврен рипнутись.

— Знайшов час, — осудливо мовила, озираючись.

— Не знаю, доживемо до завтра чи ні. Вже на ходу ріжу долю на намистини, забираю все те, що належить мені.

— Або віддаєшся тій, кому справді належиш?

 Питання повисло тишею, її реготом та скреготом зубів Наяра.

— Про що ти з батьком говорив?

Вільною рукою, вона стиснула його п’ясток у відповідь, скинувши рукавицю й відсунувши рукав темної сорочки. Чомусь співбесідник полюбляв темний одяг останнім часом, як й вона. Доторк — затамування подиху. Незвичні відчуття.

— Твоєї руки просив, — з викликом випнув груди, — розповів нашу історію, де поводився гідно з тобою, показав себе справжнього.

— А батько?

— Сказав: не видасть заміж тебе з примусу, — хмикнув, — грозився змінити анатомію мого тіла, якщо нашкоджу тобі, — нахилився, торкаючись диханням її щоки, — а потім ще Волькан грозив розкласти на анатомічний набір для юного медика-початківця.

Морозець пройшовся по шкірі, коли вона згадала про скелети в академічних класах. Потім травниця посміхнулась, уявивши, що Наяр би став її найулюбленішим. Заради нього вона б влаштувалась викладачкою-наставницею до Аліру й продовжила справу Старого Пугача з лавкою трав. Можливо біля такого прекрасного екземпляру для вивчення будови кісток, варто ще розмістити Ріваля вар Каррейта.

«Власними руками його „підготувати“ варто, — майнула думка. — Він цього заслуговує. Й корону поруч покласти».

Де Ледьєр нахилилась, даруючи легкий цілунок йому в щоку. Наяр аж очі заплющив від несподіванки та задоволення.

— Вважай то заохочувальним дарунком, — прошепотіла. — Решту вже отримаєш потім, коли розберемось з клятою бібліотекою та старими манускриптами, поборемо пітьму, виграємо війну…

Розмова перервалась нахабним цілунком: чоловік притягнув її до себе, наче хотів від всього світу сховати, впився губами. Хаврен тремтіла і їй здавалось, що куштує солодкий мед, а міцна хватка, дещо груба — одне з найкращих відчуттів Наярового власництва. Нитки здіймались у повітря, переплітаючись, їх магічні вогнища ледь не з'єднались в одне. Грань мовчала. Стихло все: й пориви вітру, й далекий рик невідомих тварин.

— Верховного жерця з башти скину, але змушу нас повінчати, — прошепотів погрозливо чоловік, — чуєш, Хаврен? Я не помру самотнім, не цього разу… Не дам тьмі чи Ельезу забрати тебе. Історію повторюється! Жаль, не зміг винайти плетіння, яке б дозволяло повертатись у минуле, тоді просто не відпускав від себе ту юну студентку, що вилікувала мене.

Вона зазирнула у його очі, важко дихаючи, не розуміючи, що з нею відбувається й чому серце так тьохкає в грудях, а на місці вогнища дивне відчуття… Спраги? Смутку? Енергія переливалась морськими хвилями й прагнула до Наяра. Нитки переплетені, оповивали їх коконом, утворювали нерозривний зв’язок, й травниця відчула: надовго вони переплелись. Не тільки їх долі, а й нитки. Двоє прядильників врешті возз'єднались.

— Тільки не кажи, що існує якась там байка-легенда про призначеність, що ти чекав на мене ці всі роки довгого та складного життя.

Наяр коротко реготнув, а потім поглянув на неї з сумом в очах, наче прокручував події довгих та темних років подумки.

— Просто тобі подарували такі ж здібності, як й мені, магія поєдналась через наші почуття. Якщо вирішимо розійтись — нитки розплетуться, — чоловік сильніше притиснув травницю до своїх грудей та поцілував її в чоло, — але будь певна — роз’єднаються назавжди. Двічі в одну річку не ввійдеш.