Глава 30

— Краще почекати, щоб він назбирав ще більше енергії й використав її проти нас? — проскрипів старим деревом Наяр.

Ситуація невтішна. Все навколо — суцільний сум та трагедія. Морок з якого виходу немає. Хаврен тремтіла під батьковим плащем, намагалась переконати інших, що поки не потрібно вбивати ланверійського короля якою б загрозою він не став. Кристал у його замку непередбачуваний, ще більше туману напускала так звана сестриця вар Каррейта. У травниці просто не вкладалась в голові її проворність — з некромантом бігати, а ще біля брата змією витись.

«Там точно щось не сходиться, — закарбувалось у думках. — Може… Вона маг?»

— І що тоді робити?

Далеко у просторі гуляв вітер, підіймаючи попіл та пил.

— Не грайся зі стихіями, — Каур пробуркотів, — зараз не час. Скільки потрібно часу, щоб Стефану одужати?

Тепер погляд батька направлений то на неї, то на Волькана. Наяр стратегічно тримався неподалік.

— День-два, — сказала дівчина.

Старий Пугач кивнув, погоджуючись.

— Якщо знову якась біда не станеться, — проскрипів лікар, — той туман… Він не дає мені спокою.

— Очевидно: то ритуал від того клятого некроманта, — насупилась вона, — він… Він казав, що всі навколо хворітимуть, а я буду безсильною.

Коли її хтось вхопив за руку, Хаврен подумала — батько. А ні… Наяр поруч й у вічі зазирнув. Пронизливо з цікавістю, наче всі її думки велів прочитати, мов книгу.

— Ти хоч не піддалась його переконанням? — прошелестів чоловік. — Все, що клятий каже — брехня.

Каур прочистив горло, але на мага то ніяк не подіяло. Глянувши на батька, принцеса побачила маленькі вогники люті, що тільки розпалюються. Тільки маленька іскорка чи черговий порив вітру й спалахне велике ритуальне вогнище.

— Невідома хвороба захоплює околиці столиці, — впевнено заявила. — Війна…

— Воєнні дії то не твоя проблема, донечко, — герцог випрямився, на небі з’явився розчерк блискавки. — Тепер то мій клопіт й генерала.

— Тисячі невинних життів покладених на вівтар, — сказала, відступивши від Наяра. — Дрібничка, так…

Їй ще хотілось додати: «То все я винна. Потрібно тоді дати Рівалю померти й загинути поруч під обваленою стелею замку».

Іноді їй здавалось: неправильний вона лікар. Лікувала не тих, рятувала чужих, віддавала останнє, тільки шкодила собі. Божевільне бажання зректись всіх знань появилось на краєчку свідомості все більше й більше розпалюючись.

— Слова Ельеза — отрута. Він завжди у свідомість проникав, завжди добирав правильні слова… Як той де Барв.

Долоня Наяра стиснула плече. Старий Пугач знову відволікся на трави. Каур склав руки за спиною, вдивляючись в фігуру мага. Він в суперництво Наяра та Шамса не вмішувався, відтоді, коли став на ноги, навіть потішався з їх перепалок, іноді давав прочуханки, іноді навпаки — розпалював ворожнечу ще дужче, повідомляючи: його донечка вийде заміж тільки за гідного чоловіка. Може то хтось з них стане, може… Монарх з сусідньої країни.

— У скронях стукає, — пробуркотів Волькан, — все? Прийшли задля легеньких перепалок у грань? Я не ви, тут не зможу вічність знаходитись…

— Туман — ритуал, — пробуркотіла дівчина, закутуючись в батьковий плащ. — Й не кажи, що це нісенітниця, ти ж бачив частинки ниток, що там літають?

Наяр задумався, помовчав. Волькан пчихнув. Каур підійшов ближче та пильно вгледівся в мага.

— Може ти з ними заодно? Зрадник серед нас?

Мертва тиша пронеслась гранню, змушуючи всесвіт завмерти.

— А я на нього схожий, Ваша Світлосте? — розвів руками підозрюваний.

— Ти завжди опиняєшся у вирі подій.

Небо грані стрімко наливалось темними фарбами, звідкись з’являлись сірі хмари.

— Й не кажи, що рятував мою доньку просто так…. Ти отримав з цього вигоду, але завжди спостерігаючи за тобою, знаходив дещо темне, що ховалось глибоко-глибоко десь біля вогнища.

Волькан крякнув, опустившись на землю. Старий Пугач важко дихав, але ні Наяр, ні її батько, оком не моргнули. В повітрі тепер вирувала напруга.

— Виведи свого наставника, донечко, — мовив, не зводячи погляду з Наяра, герцог. — Й не повертайся сюди, доглядайте дядька.

Лють у батьковому погляді говорила сама за себе, то випадок, коли Каура краще послухатись, інакше заплатиш дорогу ціну.

***

— Де та клята бібліотека? — прошипіла Хаврен, оглядаючись.

Наяр плентався позаду серед мертвого лісу. Грань вчергове радувала непогодою, а десь далеко завивали невідомі звірі.

Після сутички з де Ледьєром маг ще мав кепський вигляд. Задумливий та в’ялий, він навіть крізь вуха слова-шпильки де Барва пропускав. Ніхто не розповідав, що трапилось у ті хвилини й чому відкрити прохід в інший світ травниця не могла декілька годин.

— Твій батько міг би стати архімагом, — промовив чоловік, коли вони зупинились. — Якби світ дотримувався старих традицій, він був би одним з найсильніших.