Глава 29

«Дорога моя пташечко!
Щоб літати у своїх рішеннях стало легше, забираю зайвий вантаж. Дякую, що зберегла мій посох та наситила його своєю енергією. Чекаю тієї миті, того світанку, коли ти врешті прихилиш коліна перед своїм справжнім королем
Е.»

Декілька рядків листа, від яких віяло тьмою, самовпевненістю  змусили серце палати ненавистю. Та фігурка, що Наяр зловив виявилась приманкою. Коли ж той навіжений врешті узрів: травниця отримала послання, засміявся та впав бездиханним. Ще трішки і їх, крім туману, окутав фонтан крові. Наяр вилаявся, Харен лиш важко зітхнула.
Як пояснити вагітній Ліні, що її коханий граф у руках в некроманта? Невідомо для чого… І єдиний спосіб повернути його — здатись самій.

***

Світ заволікла темрява в лічені дні, зводячи з розуму, змушуючи людські серця стискатись від жаху та задихатись від туману. Все навколо — посмурніло. Єдина радість для Хаврен — батько врешті прийшов до тями. Стефан — виснажений, лежав  у королівських покоях під пильнуванням вірних воїнів та Волькана. Мага, котрий втримував заклинання все ж віднайшли. Один зі служок короля, такий вірний, аж до скреготу кісток грудини правителя від кинджала в спину. Відправились до темниць всі послідовники Жарни, майже вся свита королеви звинувачена у державній зраді за наказом Каура. Саму ж Її Величність герцог велів тримати у сховку Наяра допоки Стефан не прокинеться. Дітей її відібрали й відіслали, разом з Ліною, під охорону духів до лісу — останнього місця, котрого торкнеться війна й тьма.

Хаврен наказала нікому не полишати замок з власної свити, не відходити далеко від околиць міста, бо хтозна, що Ельез ще втне? Похмурі видіння не давали спати й вона відмахувалась від божевілля. А грань… Грань стала зовсім іншою після візиту Слуги. Змусив той незнайомець навідати в інший світ, приславши запрошення у вигляді магічного фантома. Посилання від нього коротке: не здолаєте тьму — світ втратите. Тому звичні поля попелу з похмурим небом стали в прихистком на якусь годину. Після її присяги до грані прийшло життя: де-не-де пробивались кущі та трава, небо — ясніше серед розчерків грому-гніву Каура.
Батько ще хворів. Час від часу кашляв, ходив блідою тінню та важко рухався, більше вже опирався на магію та власне вогнище, аніж на добру сталь.
— То через ваші ті джерела, — пробуркотів чоловік, примостившись поруч на камені. — Наяр може збирати ту енергію, використовувати у власних цілях, а ти… З кожним візитом після джерела сюди, ти повертаєш її справжньому світу.
Вона могла тільки задуматись. Наяр крокував туди-сюди неподалік. Маг насолоджувався перебуванням у домівці, як він її називав, а Старий Пугач, полишивши на декілька митей хворого монарха, схилився над травами, вивчаючи їх. Прохід з замку Шарнії відкривався у долину з річкою, оточеною мертвими деревами, недалеко — руїни.
Четверо несли тягар важких думок: туман, заколоти й спалахи хвороб. Некромантське поріддя не ховалось по кутках як раніше, а тепер вилізло гордо, як змія з кубла. Війна продовжувалась осадами перших замків, що знаходились неподалік кордону. Ланверія впевнено наближалась до тієї долини, де на неї чекав би Ельез, якби травниця вирішила покінчити зі всім.
Він ще відправив листа-проєкцію. Цього разу просто в вікно її кімнати врізалась птаха й впала на підвіконня, тоді у свідомість ввірвався шепіт: «Якщо прийдеш, все зупиниться в одну мить!»
Вона знала — то обман. Нещадна брехня. Цукерка, котрою заманюють дитину, перед тим як її викрасти. Черв’як, що тепер точить душу й проникає у думки… Хаврен відчувала себе винною у всіх бідах. Проганяла ті чорні роздуми геть, хоч вони все наздоганяли воронами, клювали голову й не давали спокою.
— Рівалева сестра не може опинятись так швидко у двох місцях одночасно, — пробубніла травниця, — тим паче було б там за кого розум втрачати.
Глянула на Каура з докором в очах.
— Я рятував панну, котра в біду потрапила, — пробуркотів чоловік.
— Й що ж вона у твоєму наметі робила? — нахилилась. — Все розумію, вдівець, важкі часи, тим паче мати з тобою недобре вчинила, але… Де твоя вічна обережність?
— Втома приспала пильність, — з неохотою відповів й відвернувся.
Вона прикусила язика — не хотілось дізнатись, що батько впав у полон Єстін, не відаючи: та дівка, котру ледь оскаженілі вовки не подерли, сестра Ріваля. Іноді їй здавалось, що хтось зверху регоче над всіма. До смерті не хотілось, щоб виявилось: батько й справді спокусився на сестру її колишнього коханця. Принцеса ворожої країни мала якісь ті дівочі чари, що Хаврен не могла віднайти у собі, користувалась здатністю причаровувати чоловіків з перших хвилин.
— Поріддя вар Каррейтів на нас погано впливає, — процідила крізь зуби. — От нервово до них дихаємо…
— Хаврен, ти здуріла? — Каур ледь не спихнув її з каменю на вимощену попелом землю. — Вона за тебе молодша! Вона — донька мого ворога.
— Магам різниця у віці зовсім не проблема, — склала руки на грудях, спостерігаючи, як герцог зиркнув на Наяра.
— Годі вам, — проскрипів Волькан й зупинився поруч. — У мене немає часу на слухання ваших сварок… Ми сюди задля цього прийшли?
Наяр хмикнув за їх спинами, розкинув руки, насолоджуючись поривами вітру. Він же не знав, що стихією управляла Хаврен.
— А якщо у когось з’явилось бажання ще пригод віднайти у коханні, — Старий Пугач підморгнув де Ледьєрам й хитро всміхнувся, — шлях до Аліру, я вас пом’яну за вечірньою молитвою, некроманти зараз там бушують…
Хаврен поморщилась в унісон з батьком.
— Нам тут своїх шукачів пригод вистачає, — пробуркотів Наяр за їх спинами, — ні магією, ні мечем не відженеш.
То маг згадував за ранішню сутичку з Шамсом. Обоє хотіли уваги, отримати її серце та половину королівства в придачу. Дівчина лиш дивувалась, навіть в такі темні дні, чоловіки знаходили час для справ кохання.
«То все туман й атмосфера скорої погибелі світу, — думала вона. — Відчувають смерть за плечима, хочуть прожити яскраві моменти, щоб потім не жаліти у кращому зі світів за втрачені можливості».
Вона прочистила горло, повертаючись думками до причини втікання у грань для наради. Довіряти замковим стінам, маючи безпечне місце для наради, де ніхто не підслухає, бути останнім дурнем.
— Ми… — голос затремтів, коли вона згадала про Ланверію, — ми не можемо вбити Ріваля просто так, артефакт…