Глава 26

Все не таке, яким повинно бути. Для Ріваля вар Каррейта й нова травниця-лікарка нікчемна, й рухи її незграбні, а дія лікувальних мазей та еліксирів невидима. Він страждав він чужої незграбності й власної неспроможності, того краху, якого зазнавав кожен, хто торкався пітьми рано чи пізно. Рани, що залишив по собі невідомий маг, не хотіли загоюватись, а запас ліків в лабораторії Хаврен майже скінчився. Чомусь саме вона стала найкращою у своєму ремеслі, він пам’ятав її теплі та турботливі руки, ніжну життєву енергію та бідкався. Коли Ріваль полишав її у підвалі проклятого маєтку, думав, що зможе забути ті очі, сповнені кохання та болю. Вважав себе мастаком придворних інтриг, що розставляє маріонеток, а записи батька… Ті скінчились.

Перед смертю Його Величність пообіцяв Ніколазу виконати перелік справ, котрі записані в одному з щоденників разом з ритуалами. Серед них — наближення дер Наратів до королівського двору у визначений час, союз або війна з Шарнією, розкриття таємниці смерті сестри.

Що ж… Майже все з обіцянок Ріваль виконав, печать присяги зруйнувалась, як й зник той зв’язок з Хаврен, котрий він відчував після її першого лікування. Все кануло в небуття, тільки сенсу він не бачив. Опіки на обличчі змусили носити пов’язку, а рани на тілі ще досі потребували догляду. Знову вижив, знову втік від смерті, відчуваючи, що то вже останній раз. Нині замок охороняли люди Ленарда та люди барона Наяра, що колись наближеним був до його батька. Єстін тремтіла перед гордовитим вельможею, загадковим, задиристим некромантом. Ріваль ж його боржник, бо саме барон допомагав проводити ритуал, що витягнув Хаврен з того світу, коли дівчина впала у безпам’ять. Тоді жертвою тьми стала служниця, чиє холодне тіло знайшли зранку.

«Маленька плата за її життя», — думав тоді чоловік.

Та чи варта та плата такого результату? Чи варті зусилля, якщо вона все одно не з ним та ненавидить його?

Іноді король почував себе зачарованим, наче хтось вів його невидимою рукою, штовхав на дурні вчинки, іноді він виринав з того чорнильного сну, кричав, як мала дитина, котра тільки народилась. Ще з років десять тому Ріваль вар Кррейт відчував — з ним щось не те. Тепер рятунок — артефакт. Сімейна реліквія від якої залежить його життя, як й тисячі життів людей, велична історія замку та країни, а може й світ. Він поганий артефактор, але відчував: за всі роки кристали накопичили вдосталь енергії, щоб зруйнувати околиці.

Король відчував себе в безумному сні й тільки надіявся виграти війну за підтримки Валіру й Тегеану. Тегеанська принцеса скоро прибуде до замку, її роль — скріпити союз, а що буде далі… Далі він випробує на ній трави з теплиць матері. Ріваль торкнувся до кристала, всміхнувшись. Одразу скривився від тягучого болю від опіків, проклятий маг, з котрим зараз Хаврен плентається, зробив ланверійського правителя потворним. Якщо все загоїться все одно залишаться шрами. Він ще дужче бажав перемоги, ще дужче вимолював її у Творця, вводив жорстокі закони, використовував некроманта, щоб взяти під контроль неслухняних аристократів. Чого тільки вартував Ленард… Арен десь пропав, втік з-під нагляду, а генерал залишся сам-самісінький серед хижих вовків. Декілька заклинань й він став слухняною маріонеткою.

Дорога послуга, за неї Ріваль пообіцяв віддати частину земель Тегеани з троном на додачу. Лише, щоб зберегти свій трон, розповсюдити вплив, потопити в крові ненависних й неслухняних.

Ріваль вважав: сімейний артефакт — важливий козир у грі королів. Одержимий ідеєю та роздумами навіть не помітив, як до зали ввійшла Єстін. Коли дівчина торкнулась його плеча, чоловік прикрив очі.

— Що ти тут забула?

— Тебе шукала, — мовила похмуро, — тепер ти тут спиш?

— Артефакт потребує пильнування, — сказав роздратовано, — я єдиний, хто зможе хоч якось заподіяти лиху.

За роки влади він навчився майстерно брехати й нині не цурався. Король чудово відчував зв’язок з кристалом Єстін, ледь вловний, тонкий-тонкий, наче волосина. Але той існував, був плямою на оці й перешкодою. Якщо та дізнається — жити йому залишиться недовго.

Зв’язок з артефактом Хаврен він помилкою не вважав. Не дивлячись на різні сторони барикад, на зраду, все ж вірив, що зможе захопити Шарнію. Бачив у снах, як принцеса перед ним приклоняється зі сльозами на очах та благає полишити в живих свою родину… Стефана, Альдрена.

«Маг її батько, — стиснув зуби він, чим налякав сестру, — давно вже помер. Ну-ну».

— Ти не повинна шастати тут, — обернувся до сестри, — батько тебе до сімейного артефакту не прив’язував, бо вважав, що потреби не знайдеться. Принцес все одно віддають заміж в інші країни.

Склав руки за спиною та пройшовся туди-сюди. Єстін зашмигала носом.

— Тебе Е… — закашлялась, — Наяр шукав, — скривилась й взялась за горло. — Щось казав про ритуал, котрий допоможе виграти.

Ріваль кивнув, сановито вказав сестрі на двері й довго провів поглядом. Він знав, що кристал тягнеться до неї, до тієї пітьми, що ховається в сестрі, але як не крути, він старший, майже завжди був поряд й артефакт слухався його краще й вважав повновладним господарем. Допоки на його голові корона, допоки йому відомі секрети роду, допоки він володіє скіпетром та ключем… До тих митей йому жити.

Тільки збирався піти, як почув стук у двері.

— Заходь, — сказав тихо. — Хутчіше!

Худенька фігурка молодої травниці поклонилась. Налякана, покірна й віддана. Золоті коси, бліда шкіра, карі очі хоч зводили його з розуму, але не настільки щоб кинутись в обійми. Попередній травник, що був якраз після Хаврен зрадив, ставши однією з фігурою змови, нині десь він висить у темниці чи на площі міста. Новенька ж дочка купця, Ріваль одразу наказав взяти під варту її сім’ю, запроторити тих в башту й пригрозив всіма можливими карами та ще з Наяром познайомив й розказав про темні чари. Тому й лікарка тремтіла, варто їй тільки поглянути на правителя.