Глава 25

Наяр за все своє довге життя майже не кривдив жінок. Після руїн старого світу йому довелось надовго забути про людське товариство взагалі. Може то й добре? Нашкодити Хаврен він не посмів би, травниця займала особливе місце у серці, особливо відчув це останнім часом. А коли збагнув: може стояти перед нею навколішки й чекати доленосного рішення принцеси, то зрозумів — пропав. Пропав у коханні, дав слабину й от результат.

Жарна застогнала, коли він сильніше взяв королеву за коси, намотуючи їх на кулак. Дихав важко, зціпивши зуби. Її Величність підготувалась по-особливому — розкішне біле плаття з золотою вишивкою, прикраси, мережива, всі ідеально підкреслює та доповнює жінку. Хутрова накидка, котру їй вручили прибічники при втечі, діадема десь валялись серед лісу на потіху деревам та можливо духам.

Маг не контролював себе після сутички, коли вбивав охоронців Жарни, нещадно посилаючи на магію, змушуючи горіти живцем. Нагнав неподалік межі столиці, де її чекали запряжені коні та вірні слуги. Вся справа у таємному ході, що згодом вів у тунелі під містом та показувався серед лісу. Після сил Наяра на ту поляну дивитися страшно, а Морвен вже з декілька разів прокляла чоловіка: той нашкодив природі, а для духа, що жив у лісі — це найвищий проступок.

«Здурів, — казала мала тоді, — а деревця в чому винні?! Ті ж сосни зовсім молоді!»

Довелось діяти швидко — доручити охорону королівських нащадків Морвен та відкрити їй портал до одного з безпечних сховків, він наказав очікувати його. За спробу втечі можна не перейматись — захисна магія стримає всіх, окрім духа. З принцесою направилась вціліла служниця, а принца довелось ледь не копняками гнати. Хлопець рвався на захист матері, як бравий юний вояка, що тільки здобув перемогу у перших поєдинках та вважає себе всесильним. Йому зовсім не хотілось бруднити руки у крові Жарни, тому діяв обережно. Від останніх пережитих подій у неї могло зупинитись серце, хоча чи було воно в жінки, що власному чоловіку стромила кинджал у спину, батькові своїх дітей? Хто б що там не говорив, але Наяр впевнений, що принц з принцесою саме діти Стефана. В них жевріли залишки магічного вогнища, схожого на батькову енергію. Вони, як і Його Величність не стануть магами, лиш передадуть іскру нащадкам, що запалить вогнище. Ще за старих часів казали: або на родину чекає сильний маг, або рід згасає, якщо потомки неспроможні опанувати магічні сили.

Йому довелось перенестись у випадкове місце, щоб королеву ніхто не знайшов. Завжди при собі Наяр мав декілька формул-плетінь порталів, котрі приведуть його до джерел. Він впізнавав ліс, в якому мешкають духи по величних деревах. Тьма добралась й сюди, тому він не одразу впізнав місцину. Жарна, якщо й зможе вирватись далеко не втече, хоча… Згадав останні пригоди з пошуками рідкісної водяної лілеї аж здригнувся від таємниць та жахів.

— Як ти посміла, — прошипів крізь зуби, — заколот вчинити проти Його Величності...

Нервовий смішок відповідь, хоч пролунав крізь біль та сльози.

— Маєш на увазі: проти твоєї ненаглядної Хаврен? — прохрипіла жінка. — Я тебе попереджала, радила якнайшвидше забрати її з палацу.

Наяр відпустив Жарну й та впала на зелену траву. Сам він відійшов до кущів папороті й відірвав один лист й опустився на землю. Декілька секунд й невеличку ділянку лісу оповила магічна павутина, котра видима тільки йому. Магія переливалась на сонці. Він беззаперечно віддасть її залишки деревам та рослинам, хоч якось виправить помилку й спробує випросити помилування у Морвен, мов я от… Природу полюбляю. Мала бешкетниця нині тільки Хаврен слухала й тряслась від гніву своєї троянди, вочевидь боялась, що де Ледьєр ввірветься терпець й вона покаже на величні двері замку. Однаково вона відносилась до нього й Волькана, хоча Старий Пугач ще мав на малу зуб й відрощував лисину, на яку часто приземлялись метелики, котрі приносила Морвен в знак примирення.

— З некромантами ти вже давно пісеньку співала поруч, — прошипів чоловік, — й давно готувала вірних людей до подібного повороту подій.

Несамовити сміх, попри всі негаразди ще більше дратував. Наяр відірвав один зелений лист від вітки папороті й кинув його на землю. Знав: всі скінчаться, тоді доведеться вирішувати її долю. Тепер в жестах шарнійської королеви вбачав знайомі рухи Ельеза.

«Як тільки зміг просочитись той черв’як сюди? — важко зітхнув. — Як? Ми вважали Шарнію безпечним місцем!»

— Катуватимеш? — пауза, Жарна, тремтячи піднялась на ліктях. — Ну-ну, катуй кате, але тоді ти нічим не будеш краще за некромантів…

Й знову сміючись, вона розкинула руки, мов хотіла зробити на траві фігурку з крилами й подивилась на сонячне небо. Наяр зціпив зуби. Ніби й личину іншу обрав, але минуле переслідувало його по п’ятах. Мотнув головою, щоб прогнати непрохані картинки свого падіння… Так!.. Одного разу великий архімаг старого світу опустився до темних наук, тільки щоб зберегти життя тієї, що Ельез вбив.

Він завжди вирізав з пам’яті ті хвилини єднання з темною матерією, біль від доторку тьми, ігнорував шрам, що залишився після того, як чоловік прокусив губу. Наяр вважав себе могутнім, уникав чорнильних сторінок своєї історії й всім гордо випнувши груди брехав: «Ні, я не некромант! Я ніколи до такого не опускався!»

Відверто говорив неправду, отримував капельку задоволення від захоплення Хаврен його силою, що ж… У де Ледьєрів неспроможність стати некромантами у крові, вони створені, щоб протидіяти їй, рід охоронців старого світу повинен пильнувати за гранню й помститись проклятим, стати нічним жахом для нечестивих та їх нащадків.