Глава 18

Ледь відскочила від потоку ворожої магії, але все ж завмерла, відчуваючи, як тіло перестає слухатись. Некромант насувався нездоланною дощовою хмарою: от-от лагідний грім перейде в повноцінну грозу. За його спиною — майоріння вогню, диму та спалахів заклинань, котрі вирували у повітрі, здавалось, як навіжені. На мить травниця подумала: проти Наяра б’ється не тільки Його Величність Ріваль вар Каррейт, а як мінімум п’ятірка бойових магів. Серце неприємно защемило в грудях, наче від нього відірвали шматок, а перстень на руці — дарунок мага, що нагадував зоряне небо віддав імпульс холоду. Хаврен скривилась від льодяного відчуття, того, як змішувалась його магія та вплив ворога. Стало важко рухатись, ноги підкошувались від втоми. Торкнулась каменю, знаходячи у ньому підтримку, бажаючи, щоб Наяр залишився живим.

— Що ти хочеш? — випнула груди, намагаючись додати металу в голос.

— Ти багато чого мені винна, — хитро всміхнувся біловолосий чоловік, — та тьма у небі — твоя провина перш за все.

— Брешеш, — прокрокувала вперед. — Не я збирала всю цю грязь роками.

Він також наблизився, скорочуючи відстань на крок. Вони — мов шахові фігурки на дошці безумного гравця — хід й крок, хід й невідомо чи залишишся на полі життя.

— Але я залишив тебе стримувати її, — два кроки, — а ти неслухняна втікла й от, всі понівечені долі, люди, дерева й тварини — твій гріх.

Травниця зашипіла, зазираючи у сині очі.

— Слухай, ти…

— Пташечко, — хмикнув, — мене звуть Ельез, запам’ятай, тобі знадобиться.

Стиснула руки в кулаки. Він виру магії не помічав, наче й зовсім для нього не існувало шаленого темпу ночі. Некромант — повільний, невимушений у діях, з металевим посохом в руках. Погляду з неї не зводив, намагався дібратись ближче, але дівчина відступала, відчуваючи як відкритий прохід у грань пожирає запас магічного вогнища. Небо розірвалось червоним снопом іскорок.

— Не втечеш, моя Хаврен, я все одно тебе знайду, повір, у мене є спосіб назавжди отримати тебе.

Декілька ниток потягнулись до його обличчя та залишили розчерк. Через мить проступив багровий слід. Ельез приголомшено видихнув, застромив посох у землю та поплескав у долоні. Вона ж намагалась оговтатись, потягнути час та не піддатись отруті, що вилітала з рота несподіваного супутника.

«Невже то моя вина? — майоріли думки. — Якби я залишилась…»

Хаврен розуміла: маг намагається атакувати ментально, просочитись у розум та грати свою музику на проклятому інструменті. Стало важко й холодно й ідея втекти у грань самою, полишивши Наяра одного у пристановиську ворогів не здавалась огидною. Де Ледьер знала: часу обмаль й десь там у Шарнії лежить поранений батько, хвилини життя його давно злічені.

Вочевидь, вагання відобразились на дівочому обличчі. Ельез посох в руки не взяв полишивши його за спиною.

— Я знаю чому ти тут, — шепотів він, — ти знаєш…

Він схожий на змія, намагався спокусити.

— Зможу повернути його до життя, — додав улесливо, — я знаю з ким твій батько бився, легендарний Шарнійський король, чия дружина впала у мої обійми, — хмикнув, — за її смерть я відомстив. Майже. За його — якщо добряче попросиш.

Простором роздався викрик невідомого голосу сповнений відчаю та болю. Сироти пройшлись по тілу.

— Якщо це ти його поранив, — у нитках вогнища вже знаходилась вогняна, готувалась до атаки, — тоді…

— Після мене він би став нікчемним рабом у моїй лабораторії, — хмикнув, — не зрівнюй мастака з жалюгідним слугою… Його поранила дівчина.

Ельез потішався з її ступору та мовчазності. Хаврен віддалялась до проходу у грань, відчуваючи нестерпно важку руку божевілля на своєму чолі. Прикрила очі. Некромант поруч. Не встигла оговтатись — поцілував у щоку.

— То сестра твого королька, — шепотів на вухо, — у неї свої способи підхопити на гачок таких, як твій батько, повір… За його наказом.

Лють. Перед очима кров й лють, крики Ельеза. За ті миті, що він потішався з її страждань, Хаврен зробила декілька вузликів на нитці вогню, додала нейтральну, підсилюючи й ткнула в обличчя некроманта, як голку. Циганську, дещо криву та грубу, але подіяло. Він заволав, наче вона наживо зібралась провести операцію без знеболювального еліксиру. Язик полум’я залишив слід — опік, поряд з розчерком — червона пляма від ока на щоці аж до підборіддя.

Ельез впав на коліна, намагаючись намацати посох. Вона ж схопилась за металевий прут першою та прикрила вихід у грань. Не вагаючись, дівчина вдарила некроманта по спині, намагаючись не сильно пошкодити хребта. Потім — слідом йшла рука, нога.

— Дурненька! — зашипів та потім засміявся. — Некроманта не просто так вбити. Але дякую, що залишила слід на моєму посоху.

Хаврен підтиснула губи, але зброю не випустила. Відчувала, як руки опікає темна магія, воліла розламати метал на дві частини. Магія всередині — чужа життєва відзивалась пошепки. Заключена душа страждала й просила помилування й голос… До нестями знайомий, ласкавий… Він нагадував колискову, котрі матір співала тими жахливими ночами, коли за вікном бушувала стихія: гримів грім, а темрява ночі лякала до крику. Хаврен згадала, якою була неспокійною дитиною й ледь стримала сльози.