Глава 17

Залишалось лиш тішитись своєму рішенню не замінювати столи в операційній колись. Хаврен наразі ховалась під одним з них, затримавши дихання. Боялась, що їх знайдуть. Наяр десь зник за шафкою, прикинувшись стіною, якраз тоді, коли двері зі скрипом розчахнулись. Світло від магічного світильника падало на землю. Знайомий аромат, змусив зажмурити очі. Ріваль. Король ступав обережно. Невідомо що змусило його зазирнути до іншої кімнати, може й він помітив: у лабораторію хтось навідався. Стиснула зуби — емоції не давали спокою. Хотілось показатись, кинутись на чоловіка, який зрадив довіру й полишив на одинці з пітьмою.

«Просто прийняти бій, вкоротити його життя й все вирішиться, — майнула божевільна думка, — тоді й війна закінчиться».

Хаврен не враховувала сестри монарха, а потім згадала за артефакт з яким Ріваль пов’язаний: чи справді стеля замку під час його смерті впаде на голову? Заболіло розбите серце. Затиснула у долоні руків’я маленького ножика, котрий завжди був в сумці для збору трав.

«Якщо він тоді тільки підійде, — завмерла подумки, рахуючи серцебиття, — тоді іншого вибору не залишиться».

Кроки поряд. Вона бачила його взуття. Його Величність зупинився якраз біля столу де травниця ховалась. Поставив магічний вогонь на поверхню. Тиша. Здавалось: світ пульсує разом з шаленим ритмом, що грає в грудях. Ріваль відійшов, шукаючи щось у шухлядці. Зронив ящик з операційними інструментами. Від брязкоту Хаврен затремтіла, чуючи лайку. Потім — прийнявся збирати, ставши колінами на кам’яну підлогу.

Помітила і як зі сховку виглянув Наяр й невдоволено скривився: маг точно вбив би короля самим безжальним чином, якби щось пішло б не так.

Рука з перснями на пальцях майнула зовсім близько, щоб підібрати скальпель. Все життя у замку Ланверії пробігло, коли чоловік зупинився й принюхався. Здавалось: ще трохи й він зазирне глибше, у нішу де дівчина ховалась й розпочнеться найцікавіше. Кілька митей хвилювання, страху та задумливості.

Вона відчула його думку та бажання, впевнилась: він віднайде, а за шафою зубами скреготів Наяр.

— Ваша Величносте? — пролунав голос з лабораторії, дещо хриплуватий.

Танет, вочевидь прихворів, бігаючи вірним псом поряд з королем.

Ріваль зітхнув, жбурнув скриньку з інструментами на стіл, пробуркотівши прокляття, забрався з операційної, прикривши двері. Темрява стала рятівною. Двоє зітхнули з полегшенням, глянувши на одне одного з таємних укриттів. Шепіт нерозбірливий, як грюкання чимось. Наяр тихою тінню майнув до дівчини й впав на коліна.

— Все добре? — прошепотів й коли отримав ствердний кивок. — А тепер потрібно зачекати.

Й більше нічого не кажучи, примостився поряд, обійнявши її.

Рахувати скільки часу пройшло — марно. Хаврен все одно збивалась подумки й починала відлік заново, поки не доходила до другої сотні. Маг же тіснився під столом, тимчасовим сховком, обіймаючи її й вслуховуючись в тишу.

— Казна-що відбувається в замку, — час від часу бубонів, невдоволено споглядаючи на підлогу.

Коли він все ж виліз, травниця ледь не задрімала, втома й тривожні думи вміли брати своє. Обережно став біля дверей, ступаючи навшпиньки. Прислухався, потім — приклав палець до губ, показуючи знак тиші. Наступні миті — повільно відчиняв прохід до іншої кімнати, а потім зник. Вона завмерла, молячи Творця, щоб добра вдача з’явилась й допомога.

Коли Наяр з’явився, то швидким жестом замахав, призиваючи до руху.

— Обережно, — прошепотів, — не нароби шуму.

Хаврен затримала дихання, коли врешті вилізла — тіло затекло й місцями нестерпно боліло, довелось почекати, поки все прийде до норми.

У лабораторії спав Ріваль, вкриваючись її ж покривалом. На столі жеврів вогонь світильника й від замкової тиші стало моторошно. Наяр вів, тримаючи за руку, крокували вони майже в унісон. Травниця притискала до грудей поцуплені книги, не маючи наміру розставатись з ними.

Коли вони все ж опинились поряд з виходом, брязкнув дзвіночок. Принцеса закусила губу й прикрила очі, всередині похолоділо. Наяр зашипів змією. То була пастка. Раніше золотого дзвоника захованого за ручкою вони не віднайшли.

— Кляті артефактори, — злісно шепотів маг, — щоб їм все життя просидіти у темницях.

Ланверійський король зарухався, піднявшись на лікті, він сонно поглянув на двері, щось намацуючи під подушкою.

— Біжи! — сказала до Наяра й стрімко відчинивши прокляті двері, виштовхнула спільника у коридор.

Вони й раніше їй стали не до вподоби й нині вона жаліла, що не піддала кляте дерево з візерунками вогню.

— Хаврен? — Ріваль уже стояв, стискаючи руків’я меча. — Ти?..

Часу на роздивляння здивування Його Величності не витрачала. Вибігла слідом за магом, що вже розправлявся з двома вартовими. Перший лежав на кам’яних плитах, червона пляма розтікалась й вона перескочила тіло.

— Тривога! — верещав воїн, що біг по коридору. — Тривога, Його Величність вбивають!

Закований у легкий обладунок, спіткнувся й впав, магічна сфера наздогнала бідолаху. У повітрі стояв запах горілої плоті. Маг схопив за руку.

— Куди бігти? — стиснув зуби. — Веди до клятого саду!