Глава 16

Волькан зосереджено мішав еліксир та перебирав баночки, поки Хаврен нарізала інградієнти. У лабораторії тиша — тільки постукування знаряддям й склом, важке дихання людей. Каур іноді час від часу стогнав, перебуваючи непритомним. Причина його стану — поранення темним клинком. Наяр, коли розповідав — своїм очам не вірив, як й Старий Пугач. Вочевидь, батько з кимось побився напередодні, про що говорили свіжі рани та синці з подряпинами. Якщо магічний вплив ще вдалось нейтралізувати, то фізичний… Ні Волькан, ні Хаврен не були впевненими чи виживе Каур.

— Золототисячник скінчився, — скривився травник, — мої запаси вичерпано, я намагався його купити, та в інших теж біда — зникла трава, а збирати її ще рано.

Хаврен поклала ніж й важко зітхнула. Поглянула на батька, що лежав неподалік накритий тонким покривалом на операційному столі, потім — на Наяра й графа де Барва. Чоловіки покрокували за нею, відмовляючись полишати у важку хвилину. Волькан і їх не проганяв, лиш пригрозив: зашкодять чимось, отримають на горіхи так, що про ходьбу забудуть на дві доби.

— Я в ліс не повернуся! — склала руки на грудях Морвен й сіла неподалік Каура. — Все одно ваша трава ще зникла звідти після смерті моєї матері.

Хаврен лишалось лиш важко зітхнути. Еліксир повинен допомогти, але як його закінчити без інгредієнта?

— В моїх запасах його обмаль залишалось, — мовила задумливо, згадуючи, потім — глянула на наставника, — вгадай: де він?

— Навіть якщо ти на крилах туди полетиш, — розмахував руками Старий Пугач, — мені вистачило витягувати тебе з того світу після Ланверійської гостинності ще того разу.

Він ледь не скинув зі столу велику скриню з настоями трав й вилаявся.

— Інші травники допоможуть? — спитала, перебираючи шматочки нарізаного. — У когось же повинен бути.

— Ні. Дефіцит намалювався ще декілька місяців тому. В Алірі, судячи з чуток, хтось заздалегідь викупав в травників великими партіями золототисячник. Я ще дивувався тоді: нащо невідомому така кількість? Він в ній плавати зібрався?

— Моя колишня лабораторія — єдиний вихід, — мовила не зводячи погляду з Волькана.

Він почервонів, мов мак й зиркнув з-під лоба.

— І як ти собі це уявляєш? Дібралась ти до Ланверії, припустимо, а потім зайдеш до свого коханого королька й така: «Що сидиш на троні, швидко метнись мені в лабораторію за травами?»

Хаврен прочистила горло й стрималась, щоб не жбурнути у чоловіка чимось.

— Проберусь, втечу крізь грань…

— Й твій батько встигне до прадідів відійти, поки туди-сюди будеш бігати.

Наяр підійшов. В розмову, як й граф він не вмішувався, втім уважно слухав. Шамс також підвівся з лави.

— У моїй власності є дуже швидкі скакуни, — мовив де Барв, — вмить донесуть до потрібної місцини.

Ніхто не казав, що до найближчого кордону Ланверії зі столиці Шарнії декілька днів невпинного шляху, це ще якщо не враховувати відстань до королівського замку. Ситуація виходила не з кращих.

— Хаврен, — прошипів Волькан, — двох мертвих родичів Його Величність мені вже точно не пробачить!

Морвен лиш торкнулась її руки зі співчуттям в очах. Травниця потупилась. Було боляче розуміти, що її батечко — сильний маг знайде останні хвилини у рідному замку від поранення проклятою зброєю — роботою старих майстрів. Все через нестачу інгредієнтів чи ще якусь дрібницю, котра вартуватиме життя.

— Відправлю камердинера — хай шукає, — сухо мовив граф й вийшов за двері.

— Я хворого полишити не можу, потрібен нагляд, — пробубнів Старий Пугач. — Життя в ньому мало залишилось.

— Зможеш відкрити портал? — зазирнула у вічі Наяру, ставши напроти. — Як тоді, пам’ятаєш?

— Сам — так, якщо тільки власник замку з артефактом новий захист не поставив. Війна ж на порозі…

Вона задумалась, поринаючи у темні води меланхолії. Зарікалась не повертатись до Ріваля ніколи, а доля от як намалювала.

— Ми повинні спробувати, — сказала тремтячим голосом, поглянувши на Каура. — Я повинна знати, що зробила все…

Не закінчила фразу, справляючись з жахом. Так… Смерть часто ходила неподалік, але то чужі люди віддавали їй останні хвилини, а тут батько. Стало моторошно.

— Принцесо, — розпачливо мовив де Барв, що повернувся. — Вилікуємо його, виживе, докладемо всіх зусиль. Всім замком будемо шукати золототисячник!

Хаврен хмикнула, відчуваючи — все марно.

— Коли рушаємо? — спитав Наяр, вдаючи, що на місці графа пустота.

— Після того, як одяг зміню. Вечір вже, якраз під покровом темряви проберемось.

Волькан ще намагався змусити її залишитись. Ігнорував натяки Морвен на нові пустощі та гарчання лиса. Брав мотузку до рук, щоб зв’язати невгамовну ученицю.

— Та той Наяр хай пропадає, якщо хоче, а ти, дитино… Ну як так!

— От дитина в тебе є, — вона поспіхом вручила долоньку духа чоловікові й кинулась до дверей. — Оберігай!

— Ей, так не чесно, — пискнув дитячий голос.