Глава 15

За нею попрямував й граф, й Наяр, що ледь не зіткнулись у сутичці, якби не шалений темп ходьби. Посланець — особистий слуга Стефана, все квапив. Вона й сама насторожливо озиралась: чи не заведуть її у пастку? Хтозна-які павуки сховались у темних куточках столичної резиденції і яку павутину сплели? Йшли до темниць. Чоловіки тримали дистанцію, хоч й травниця спиною відчувала напругу, що виросла між ними, як гриби після дощу.

Лихо минуло. Ввійшовши ледь не до першої камери, Хаврен побачила Стефана й Каура. Обидва — стомлені й спантеличені. Третій же гість, якщо його можна так назвати й не рахувати воїнів, котрі тримали його скромну персону, приголомшив. Вона ледь дар мовлення не втратила й заїкнулась.

— Ти? Що ти тут забув? — перевела погляд на родичів. — То якась пастка, я вам кажу.

Король хмикнув, а батько протягнув їй документ.

«Хаврен дер Нарат повинна вийти заміж за представника роду…» — прочитала строки, відчуваючи частинки магії, котрі скріплювали обіцянку.

Розмашистий почерк Альдрена й каракулі Ленарда. Кров застигла в жилах.

— То якийсь підступ? — мовила, споглядаючи на Арена.

Генеральський син виглядав змарнілим й побитим, чи то долею, чи то чиїмось важким кулаком. Пил від довгого шляху ще залишався на одежах, та й реагував він апатично, ніби попрощався з життям.

— Заявити: маю намір скористатись домовленістю, — прохрипів заручник, — не розумно у моєму положенні, — потупив погляд, — бери документ, а далі сама вирішуй…

Каур підійшов до друга дитинства своєї доньки, склав руки за спиною й пильно вдивлявся в нього з десяток секунд.

— Сам здався моєму прикордонному загону, ще й підібрав час, щоб я у таборі був, — герцог хмикнув, — інакше голову йому вже не носити.

Арен зазирнув у вічі де Ледьєру, потім — поглянув на травницю.

— Ти все й сама знаєш. Моя доля у твоїх руках. Хочеш — вбий, хочеш — залиш живим, тільки не відправляй назад до Ланверії, там пітьма…

— Ой, яка мала дитина, — поцокав язиком Каур й заплескав у долоні, — ти ще, інтригану, заплач… Ніби я не знаю про темні справи дер Кляйфів, ба навіть більше… Її дядько, не той, що за моєю спиною, а інший — Альдрен, зрадіє, коли ти потрапиш до його рук. Дуже в нас багато питань виникло, як й у вас боргів.

— Будеш катувати, не скажу, як зруйнувати документ, — прошипів Арен, — те, що він в її руках — не означає перемогу. Будь-який представник роду дер Кляйф має право потребувати Хаврен собі за дружину, а якщо відмова — представники її сім’ї загинуть.

Дзвінкий звук удару пролунав по приміщенню, наче удар батогом. Каур зашипів й поморщився.

— Ти, щеня, менше гавкай, — грізно мовив Стефан, — погрожувати у замку династії мені надумав.

— Нічого-нічого, — додав де Ледьєр, хижо всміхаючись, — вечори у Шарнії ой як чудові! Весна закінчується, літо скоро — квітнуть лимонні дерева, троянди пахнуть скрізь, морський бриз у повітрі, якраз час для душевної розмови!

Він поплескав по плечу заручника. Стефан хмикнув й склав руки на грудях.

— Спершу я побесідую, потім Альдрен, а там, бач, й у Хаврен питання з’являться.

Глузливий тон. Травниця поморщилась: не розуміла, що саме їй не сподобалось — вчинок переляканого, вочевидь, тьмою Арена, чи поведінка батька. На шкоду дер Кляйфу їй начхати — головне, щоб залишився живим. Але Каур… Його реакції, він то ледь на ногах стояв, то приховував тремор рук. Бліде обличчя гірше, аніж вчора. Хаврен накинула на нього нитку життєвої енергії, зовсім маленьку, та миттєво повернулась до її вогнища, відскочила від герцога. Той тільки поморщився й поглянув на доньку.

— Я досі не вірю, — видихнула вона, — тут є якийсь підступ!

Недобре передчуття полоснуло розум. У роті гіркий присмак, вона важко зітхнула.

— Твоє право, — промимрив Арен, — тільки не відправляй мене до Ланверії, будь ласка.

На декілька митей у камері наступила тиша. Хаврен ще раз очима пробіглась по домовленості між родинами — підступній справі сина та батька. Останню умову, про смерть її родини, вочевидь дописували потім. Колір чорнил відрізнявся.

Тривога змусила забитись серце швидше й першим зреагував генеральський синок.

— Е-е-е, — протягнув він, мов той баран, дивлячись на Каура.

Потім вже й Стефан з місця зірвався, передбачаючи недобре. Травниця підійшла до батька й розвернула його обличчям до себе — тоненький струмок крові тік з носа, а чоловік навіть не помічав. Здивовано дивився на доньку, смертельно блідий, а потім… Потім його ноги підігнулись й вона ледь втримала його разом з королем.

Арена воїни відвели в сторону, міцно тримаючи. Дер Кляйф не зводив шокованого й переляканого погляду з неї.

— Що коїться? — прошипів Його Величність. — Хаврен…

— Тату, — вчепилась в герцога, коли його опустили на кам’яну підлогу, — батьку!

 Тремтіла, відчуваючи, як до горла підходить нудота. Стало нестерпно страшно й боязно й водночас вона не могла знаходитись поряд. Щось стримувало її, ніби вдаряло по обличчю. Кров, кров та ще раз кров. Його одяг просочений нею. Принцеса не чула наказів короля, того галасу, що зчинився, полізла до потаємних кишень за еліксирами, надіючись знайти необхідне, хоч щось, що допоможе або принаймні не нашкодить. Секунди тягнулись годинами.