Глава 14

Час втікав непомітно: за турботами й книгами, униканням людей, рідкими вилазками до тронної зали. Свій голос у раді короля Хаврен віддала батьку, тому зітхнула з полегшенням. Їй країною не правити. Десь зо тиждень пройшов від тієї вистави з посланцями й вона відчувала, як іноді щоки наливались рум’янцем, варто тільки згадати за ті події. Може, слідуючи давному повір’ю, то ще Ріваль проклинав травницю? Чи генеральське поріддя? Відповіді не шукала, батька не питала.

Конфлікт між двома країнами набирав обертів, вже сутички між союзниками почались: маленькі вогники великої біди. Хаврен же вирішила потопати у знаннях, експериментувати з плетіннями, все частіше тікаючи у грань, де сили іншого світу надавали зовсім другі можливості. З Наяром не розмовляла з того часу. Між ними кішка пробігла, не допомогла магу й Лорана, а Морвен безпорадно дивилась, як бар’єр між людьми, котрих вона називала своїми, виростає з кожною миттю, майже сягає небес.

Нині їй довелось відвідати сад за запрошенням королеви. Відмовити не змогла, тому Хаврен опустилась в плетене крісло з книгою в руках й час від часу підіймала очі, щоб зиркнути на якусь прикрасу від купця, чи прослідкувати за слугами, що принесли їжу та фруктовий нектар. Для жіночої частини аристократії життя майже не змінилось, якщо не згадувати чоловіків, що діставали обладунки та брали зброю до рук, їздили по королівству та зникали у безчисленних справах. Та все ж з замку виходити небезпечно — тільки останніми днями воїни вгамували понад два десятки заколотників, ті проповідували темні думи для народу.

Хаврен впливу на події не мала: Волькан став придворним лікарем Шарнії, взяв під контроль частину королівських теплиць, ледь не до сказу кожного дня доводив садівників. Травниця декілька раз допомогла наставнику з доглядом за рослинами. То хвилини ностальгії за студентськими роками принаймні якщо вона зараз скоїть помилку, на неї не чекатиме покарання. Щодо лікарських обов’язків — закритись у лабораторії за виготовленням базових еліксирів, задоволення одне з найкращих. До інших справ Хаврен не потикалась. Перевершити Старого Пугача їй не вдасться, а боротись у якійсь грі, по-своєму дитячій й безглуздій, сил немає. Нині придворний лікар знаходився неподалік, поряд з маленькою принцесою та Морвен. Час від часу він подивлявся на аристократію з підозрою навіть: чи не трапилось якесь лихо? Дивився, як діти грались з метеликами. Наставнику довелось полишити колекцію комах у старому будинку, вочевидь, вирішив насолоджуватись живими.

Якось у ці миті все тихо та спокійно, що вона насторожилась. Королівський сад справді перетворився на райську місцину, чи то їй так здалось? Аристократи Хаврен намагались уникати, лиш услужливо схиляли голови та посміхались. Дружина Стефана — своя стихія й партія окрема від усіх проблем світу, що насолоджувалась життям у міру скромних, як вона вважала, можливостей. З королем останнім часом вони не ладили, а коли на горизонті з’явився Каур, то на прекрасне обличчя жінки прийшла задумливість та підозра. Травниця вбачала у ній страх. Страх за всіх: за старшого сина, за молодшого, за чоловіка зрештою. Напевно, бачила в герцогу та його доньці потаємну погрозу престолу Стефана, надумала: почнеться кровопролитна війна за трон Шарнії.

Сама ж Хаврен навіть й гадки не мала, що повинно статись, щоб де Ледьєри побили горщики й почали ворогувати. Занадто долі всіх пов’язані, тим паче батько згадував, що хранителі грані повинні берегти близьких й свій рід задля продовження місії. Хтозна-яка дитина й з якими можливостями може народитись у короля і ймовірної коханки чи дружини?

Так й жили. Її Величність ставилась з прохолодою, наказувала служницям шпигувати й доповідати про найменші деталі, саме тому Лорана нещадно ганяла простих дівок у справах, знаходячи заняття, щоб хитрунки не наробили біди.

— Хаврен, — подруга смикнула її за рукав, — хоч якусь тканину підбери, прикрасу собі забери, а то так на тебе всі вовком дивляться.

Й справді, піднявши очі, з часом травниця помітила: благородні жінки приховують жести, що вказують на Каурову доньку та книгу в її руках. Чи то на них справив враження заковані у темну шкіру записи одного з колишніх магів Шарнії, чи її відстороненість. Не відчувала травниця того смаку життя, що й вони, у думках — тривога, у видіннях — темні плями магії.

— Візьми ту зелену тканину, забери всю чорну, хай кравець пошиє нові сукні, ти знаєш мої вподобання, — сухо мовила Хаврен, перегортаючи чергову сторінку й примружила очі.

Почерк мілкий й ледь розбірливий, якраз зручно читати при сонячному світлі.

— Обережніше, принцесо, — прошелестів голос за спиною.

Варто тільки Лорані відійти, як до неї підійшов граф де Барв. Високий чоловік з темним, як вугілля волосся. Могутнє тіло приховували дорогі одежі, подейкували, що Шамс поціновувач жінок. Коли Хаврен зустрілась з ним вперше, Лорана розповіла плітки, що тридцятирічний чоловік, шукає собі «ту саму», котра запалить вогник у серці, не цурається товариства, але справи далі, ніж офіційні заходи не заходять. Саме тому ще він окутаний пеленою пліток — не тільки жінок любить, а й подивляється на воїнів. Чи то вигадка, чи правда — ніхто достеменно не знав, можливо справа рук ображеної аристократки, котру чоловік якимось чином зачепив.

Хаврен часто порівнювала Ланверію та Шарнію: вельможі останньої більше прагнули відчути життя у повних барвах та взяти всі можливі задоволення, перші ж більш похмурі та підступні, ведуть гру, прораховуючи ймовірні результати. От така різниця — сонячне море з лимонними деревами проти гір та лісів й не скажеш, що колись існував мир та маги, що стали королями у новому світі зібрали під знамена представників одного народу.