Глава 12

Серце наче завмерло в грудях, коли герольд проголосив їх імена. То все зненацька, майстерно підіграно, після того, як ввійшли посли Ланверії з блими плащами на плечах — символом недоторканності й миру. Правилами заборонено їх вбивати, навіть, якщо навколо світ вогнем горітиме, то свята традиція, стара, як багатовікові й недоторканні дерева.

Сонна аристократія завмерла, коли Каур, маскуючи втому, натягнув посмішку й рушив до малої тронної зали. Стефан сидів на троні, у очах дядька з’явилися відблиски зацікавленості й веселощів, що тільки розпочинаються. Він, порушуючи правила етикету, глянув на родичів, кивнув та посміхнув вдоволенно. Хаврен збагнула, що не дихає й глибоко зітхнула. Червоно-багряна сукня, осипана золотими нитками, дорогоцінні намиста й перли, а у волоссі павутинка з рубінами. Лорана постаралась, не дарма їй у Шарнії присудили титул віконтеси, подарували будинок неподалік столиці, а ще назначили фрейліною травниці. Всі ці зміни, що також й саму принцесу дивували, стались, коли та ще хворіла й коли трійка чоловіків, одержимих одними цілями й ідеями зібралась докупи за теплим вином з прянощами. От тоді людські долі вирішувались, землі ділились, магічні енергії скріплювали печатки документів й обіцянки, що не можна порушувати під страхом смерті роду.

Вона випрямила плечі, коли зустріла здивований погляд Арена. Той — один з послів, що ледь втримався на ногах. Дічина горделиво піднялась по східцях, що вели до трону, склонилась перед королем й стала неподалік. Каур же знайшов місце з іншої сторони, склавши руки за спину, поглядом й подумки він вже спопелив генеральського синка й решту дипломатів. Ніхто не мав права вбивати їх у королівському замку, але хто давав гарантію, що по дорозі з велимишановним панством не трапиться біда? Або не зіткає їх по приїзду? Портал з грані можна відкрити майже з будь-якого місця. Вона відучала батькову готовність навіть скупатись в темних водах безіменного моря грані, якщо той відкриє прохід у непідходящому місці. Він все стерпить, все витримає, лиш би досягнути мети.

— Я давав дозвіл, люба племіннице, — зненацька мовив монарх, — не кланятись переді мною. Одна кров, одна династія, залиш традиції іншим!

Голос зненацька пролунав на цілу залу, змусивши її здригнутись й почервоніти. Тільки зараз Хаврен помітила, що Стефан торкається персня на пальці, використовує крупиці заряду артефакту.

«Хитрий лис», — хотілось прошипіти, але всього лиш кивнула погоджуючись.

Сонна аристократія, чимось невдоволена, перемінилась. Погляди блукали, люд переглядався. Посли… Арен спершу зблід, як здавалось, став одного кольору з плащем, наче мармурна статуя, потім почервонів. Зустрівшись з ним очима, Хаврен вловила стільки подиву й жалю за втраченими можливостями, що солі у морі не вистачить, якщо випарувати всю воду й полишити всю флору й фауну на погибель. Двійка інших — обличчя знайомі, але туманно. Травниця прикусила губу, намагаючись згадати. Її впізнали, то очевидно, до болю у руках, до шовкової мотузки на шиї й втрати магічної енергії.

«Енергії, — майнуло в голові. — Ці двоє вертілись неподалік, поки я рятувала його, в той клятий перший день».

Згадавши про ланверійського короля, вона щипнула тонку шкіру рук, щоб перемикнути увагу. Ім’я Ріваль у думках завдавало багато болю й шкоди, тому дівчина уникала, називаючи того, хто її полиши на смерть «він» або «його». Безлика особа, безіменна й бездушна — такий план, щоб стерти з думок зайве, а якщо не допоможе, грань завжди стане рідним домом, де її ніхто не зможе віднайти. Розпочались хвилини красномовності у яких вона не брала участі, то й діло вертіла на пальцях печатку учасниці королівської ради, котру отримують близькі родичі й обрані аристократи за традицією. Поняття — нащо воно їй сірого чи білого не мала. Хаврен ніколи себе не бачила вершителькою людських доль у цьому сенсі. Так й сказала Кауру, його голосне й настирливе: «Так треба, бери й роби й зайвий раз не ний!» досі лунало подумки.

Увагу привернув колючий погляд. Хаврен пробіглась серед аристократії помітивши ображеного Наяра. Відповіла тим же. Дотягнулась ниткою до його руки, зачепивши якусь жінку, що підскочила, й залишила слід. Вона переймала біль чоловіка, дивилась, як той стиснув зуби від укусу болі. Каур прочистив горло й сердито глянув на доньку. Вочевидь відчув коливання магічних енергій, уловив по-своєму, адже тільки Хаврен з Наяром можуть бачити магію у формі ниток й плести з них.

Глянула на Арена, що від здивування не міг двох слів вимовити, чим тішив Стефана.

— Якщо Його Величність Ріваль Ланверійський у такій… Хм… Формі наказав звертатись, я навіть уявити не можу як він справляється у красномовстві з підданими, коли з ворогами от так…

Хитрий погляд зосередився на Хаврен, вона мотнула головою й насупилась.

— Наш володар, — продовжував Арен.

Стефан заплескав у долоні та засміявся.

— Сенсу щось казати вже немає, — король підвівся з престолу, — хочете знати чому?

Дядько походив на придворного блазня, потішаючись з ситуації. Каур зіщулив очі й піджав губи, йому, вочевидь така форма не сподобалась.

— До того, як моя племінниця знайшла шлях у рідний дім, носила їм’я її — Хаврен дер Нарат. Придворний лікар, котрий врятував життя, ви ж всі прекрасно знаєте, посланці.

Білосніжна посмішка, здивування аристократів, перешіптування та чергове завмирання серця Хаврен. Пальці стиснули дорогу тканину сукні.