Глава 10

Плетіння розсипались: танули у долонях, причиняли дискомфорт, змушуючи закусувати губу від болю. Хаврен сиділа у саду, ховаючись від цікавих очей аристократів Шарнії. Всім відомо про поверння Каура, Його Величність офіційно затвердив нові титули. Тепер Хаврен принцеса, її батько — герцог. Де Ледьєр… нове родове ім’я, точніше — забуте старе, яке вона повинна носити з народження офіційно, якби не обставини й переплетіння долі. Вона хвилювалась. Здавалось: Хаврен дер Нарат померла, зникла у тьмі, повністю розчинившись, на заміну їй прийшла нова — загартована болем, горем. Та стара Хаврен — ланверійська, наївна чимось та добра, поплатилась за скромні вчинки, отримала свою порцію отрути в обличчя. Померла та у муках й криках, хоч зникнула тихо.

Травниця не бажала зайвої уваги, перебуваючи у меланхолії. Ледь відійшла від хвороби й під бурчання Старого Пугача почала втікати до саду, де знаходила хоч якийсь спокій та гармонію серед дерев та рослин. Десь бігала невгамовна Морвен, що вітром носилась серед кущів, мандрувала лабіринтом зі статуями та стягувала нитки життя, рятуючи чи то квітку, чи гілку дерева. Лис мчався за нею рудим клубочком.

То зовсім інший світ, якщо порівняти Ланверію і Шарнію. Ланверія похмура, а судячи зі слів очевидців, там взагалі сонце останнім часом не світить, а Шарнія… Кольорова картинка з уяви, переповнена солодких ароматів квіток. Замок височів над містом, а десь далеко-далеко шуміли хвилі моря. Іноді вночі, коли цілковита тиша вкривала землю, наче шаллю, можна почути легкий бій хвиль об прибережне каміння. Так принаймні казали, а вона скільки не вслухалась, все більше й більше зосереджувалась на щемлячому болі в серці, котре потрохи загоювалось.

Чергові нитки потягнулись до долоньок, викликаючи легке головокруття. Після лікування рідкісним настоєм, відпочинку та відновлення, резерв магічних сил став більшим та глибшим. Хаврен чудово відучувала ті ниточки-клубочки магії, що збирались неподалік вогнища у серці та пульсували по тілу. У замку, до речі, знайшла декілька плетінь, до яких не посміла полізти, тільки й запитала Наяра, котрий здивовано почісував потилицю. Знову переплітала нитки між собою, користуючись своїми з вогнища. Перші рази, коли охоронці побачили принцесу, що декілька годин підряд руками водить по повітрі, а потім з відчаєм сидить біля дерева — словами не передати. Вона підіймала очі, дивлячись, як воїни королівської гвардії відводять зацікавлені погляди, помічала й ченця неподалік, що перешіптувався з воїнами. Крапку у дискусіях поставив замучений Каур, котрий знайшовши доньку, зиркнув недобре на наглядачів, ті й поховали погляди й більше не докучали їй.

Закусила губу, випрямивши декілька неточностей, виплітаючи павутину тоненьку енергію повітря. Перед очима — переплетіння зелені й синього, скріплені нейтральним сірим. Вдивлялась, шукаючи помилки, хотілось так, як Наяр використовувати життєву енергію. Чи зможе витратити Хаврен власну — тепер важке питання.

За спиною хтось хмикнув, вона навіть голови не повернула на незваного гостя.

— Я ж просив тебе, — оксамитовий голос, трішечки сердитий, — перевтомишся тільки.

— Не можу лежати просто так, скласти руки й знаючи на що світ чекає, — прошипіла травниця, — Волькан до лікарства не допускає, читати рукописи майстрів набридло.

— Ти втікаєш від думок про нього, — долоня стиснула плече, — не обманюй.

Нотки смутку оповили тонким ароматом квіту лимонного дерева. Вона десятки разів дякувала за порятунок, пошуки, а король Шарнії обіцяв прихисток для мандрівного мага, запропонував найвищу посаду при дворі. Наяр лиш покірно слухав та кивав, все споглядав Хаврен зачарованим горем. Вони так й відверто не поговорили, він втікав у справах, не зважаючи на рани, просто відкривав портал й залишав по собі ледь вловний аромат кількахвилинної присутності. Вона ж стримувала Морвен від пустощів, адже після гучного постриження служителя церкви та Волькана, духа уникали, шарахались, наче побачили жахливого привида серед ночі. Спочатку Його Величність сміявся разом з Кауром, згадуючи, як старий служитель іноді докучав. Радість з обличчя монарха зникла, коли Морвен здружилась з дванадцятирічною принцесою. З королівських покоїв доносились крики, метушня, а декілька баронес і графинь, котрих не вподобала молодша принцеса, прокинулись з відстриженим волоссям. Фрейліни й сама королева скоса дивились на Наяра, бо в замку ширились чутки: то його дитина.

Сам Наяр тільки здивовано мовчав, коли його зробили винуватцем. Волькан змовницьки посміювався, мастячи голову маззю для росту волосся. Зазираючи у хитрі вічі наставника, Хаврен розуміла чий язик дав іскорку для вогнища пліток. Не полюбив він духа, ой як не полюбив, хоч й Морвен змусили просити вибачення.

— Хтось мене обіцяв навчити заклинанням ілюзій, — пробубніла дівчина, вчергове перехрещуючи нитки, — скільки років потрібно пройти, щоб ти нарешті взявся за обіцяне?

Наяр важко зітхнув й опустився поруч на траву. Вигляд він мав змучений, зніяковілий. Від подряпин на обличчі залишились тоненькі сліди, долоні чоловіка перебинтовані, благо з пальцями все добре.

— Не все до чого маєш хист потрібно вивчати, — тихо мовив споглядаючи на Морвен, що гралась з улюбленцем неподалік фонтану, бризкаючись водою.

Вона тільки хмикнула.

— Боїшся, що побачу тебе справжнього?

Він затамував подих.

— Неправильно плетеш, — водив пальцями по повітрю, як по гладі води, — переплетіння розсиплеться, нейтральну на верх потрібно.