Глава 8

Тепло сонця пробивалось крізь прочинені вікна. Хаврен лежала й споглядала світанок. Вже тиждень після ліків Волькана, героїчної знахідки червоної водяної лілеї. Життєві сили відновлювались повільно, наче човен плив по річці у спокійну погоду. Тьма все більше й більше володіла світом: біля Валіру вже перші спалахи епідемії чорної хвороби з’являлись, Ланверія збирала військо на кордонах з Шарнією, Каур зі Стефаном то й діло сварились кожен день, не забули й Алір — там нині інквізитори взяли всіх під тверду руку правління, запроторивши до темниці ректора академії та главу магів. Світ змінювався, події не чекали на видужання, а грань… Батько казав, що та змінилась.

Наяр лежав хворим, декілька днів тому прийшов до тями — після пошуків ледь живим повернувся. Наставник бідкався: на тілі мага не лишилось живого місця, скрізь подряпини від кігтів невідомих істот, він валявся в гарячці. Волькан ще досі бігав між кімнатами, на щастя, Його Величність, король Шарнії поселив Хаврен та Наяра у порожніх кімнатах для родичів монарха, тому відстань невелика. Всього лиш пройти декілька дверей та трішечки по коридору. Бігав й дух, разом зі Старим Пугачем теж дівчинка бідкалась та все сварила лиса, що той плентається під ногами.

Одним словом: є з чого поплакати та посміятись, щоб трішки розрадити себе у горі. З однієї сторони — розбите серце, з іншої — хворий Наяр, з третьої — проблеми світу та грані.

Каур, коли знаходив час від справ, заходив разом з братом до її кімнат, хоч й батько на собі волосся рвав від масштабності катастрофи, але все ж казав: «Ми знайдемо вихід. Хто як не ми, стара, велична династія хранителів грані?»

Слова засіли у голові, повторювались, наче у божевіллі, коли вона переставала думати про Ланверію. Альдрен — на кордоні, рушив туди після зустрічі з Літою й пообіцяв знайти ворогів, принести їх трофеї. Жінку вона бачила декілька разів, та пильнувала слуг, поки Лорана навідувала Седріка у темницях.

Барон ван Дерляйв, на диво, чи то від рук катів, чи від бесід з Кауром, чи від благань Лорани, вирішив змінити сторону в протистоянні й зберегти своє життя. Король Шарнії обіцяв прийняти того на службу, дати захист, але тільки якщо шпигун доведе вірність. Чим там все скінчилось, травниця так й не зрозуміла, але заплакана подруга почала частіше всміхатись й мрійливо дивитись по сторонах.

— Він обіцяв, — прошепотіла служниця нещодавно, — ми одружимось!

Хаврен рада за Лорану, що врешті щастя знайшла, але… Все настільки пов’язано з Рівалем, що аж серце кровить. Можливо їй доведеться прощатись з людьми, ховатись у грані або ж просити батька, щоб він якомога далі відіслав колишнього майстра секретів Ланверії. Багато спогадів, багато зв’язків. Надто.

Шарнія залишалась поки тихим місцем, до котрого тьма не сильно проникала, через династію, котра століттями слідувала правилам, робила ритуали й не давала владу в руки інквізиторів. За подібне й поплатились її бабуся й дідусь, що також магами при житті були. Вона пам’ятала, як ті навідували родинний маєток дер Наратів, як тривожна звістка про смерть змусила батька зайняти престол.

Волькан передбачав, що Хаврен ходити зможе лиш на наступному тижні, коли повністю набереться сил. На Старого Пугача глянути страшно — від виснаження й сам тримався на ногах, ще бігав до королівської молодшої доньки, бо та зловила простуду через непослух. Наразі — знала чудово, що Волькан пішов відпочивати. Літа знаходилась в іншій кімнаті, займаючись справами. На мить замок, здавалось, стих й пірнув в спокій. Нитки в повітрі завмерли. Травниця навіть задрімала, полишивши важкі думи. Потім — двері розчинились. Каур стояв поряд з Наяром, що ледь тримався на ногах завдяки слугам, котрі ледь не несли мага. Обережно поклали його на м’який диван й вклонились, почувши накази про їжу та питво.

Хаврен, наче заворожена, дивилась на рятівника, не могла погляду відвести — на обличчі десятки мілких подряпин, руки в опіках та перемотані бинтами, як й інші відкриті ділянки. Чоловік морщився від болю, та все ж задоволено посміхнувся, споглядаючи її. Серце тьохнуло в грудях.

«Він, — зрадницька думка пробігла блискавкою в голові, — він ніколи собою не пожертвував, ніколи не добув би рідкісну квітку».

Поморщившись від згадки про Ріваля, дівчина все ж прикрила очі, потім — всміхнулась рятівнику, почала ловити нитки життєвої енергії.

— Навіть не думай! — рявкнув Наяр. — Плетіння виснажує, тільки нашкодиш собі!

— Тобі наказано відпочивати, — похмуро мовив Каур. — Вам обом!

Її батько огледів обох почергово.

— Геть з голови дурощі!

Він ще плеснув у долоні, знявши рукавиці з тонкої шкіри й кинувши їх на столик неподалік. Двері знову відкрились і Його Величність пройшов до стільця неподалік її ліжка.

— Не треба вітань, — підійняв руку в жесті він, — ми не на офіційній аудієнції й більш-менш всі тут рівні.

Черговий погляд, що вивчав задумливо. Хаврен розпустила нитки, насупившись, хіба їм докажеш, що вже справлялась з магією й тільки полегшення відчувала? Накричать, доведуть до сліз, а потім заспокоювати будуть й бігати від Волькана, що розізлиться й перестане розбирати хто й де. Короля участь отримати стусана мине, но ніхто не обіцяє про безпеку інших.

— Не дивлячись на ваші болячки, нам все одно потрібно поговорити, — тактовно почав замучений Каур, склавши руки за спиною. Вікна зачинились за помахом долоні, заклинання робили свою справу.