Глава 7

Він ніколи й собі уявити не міг — доведеться майже потопаючи йти у брудній воді. Холод нестерпно випробовував, наче намагався перетворити чоловіка у статую, починаючи з середини викарбовував пустоти, поглинав почуття й змушував сумніватись: чи гідна Хаврен життя? Морок грався з розумом і якби не Морвен, що в прямому сенсі сиділа на шиї, Наяр можливо й здався. Чи помер, піддавшись химерним долоням, що мали за мету затягнути його на дно. Чергове смикання за волосся.

— Будь-який сумнів — смерть, — прошипів дух, — ці тварюки з сотню років нікого у своє болото не тягнули, маленька помилка вартуватиме велику ціну.

Морвен спостерігала за ним, ухала совою, якщо щось йшло не так, а ще не переставала згадувати брата, що вперся, як той баран. Болото, як й ліс, здавалось нескінченним, чудово йти — попереду темрява й небуття, по сторонах — теж, а повертатись краще не потрібно. Наяр відчував ненависний погляд направлений в його спину.

Він ледь не спотикнувся об чергову перепону під ногами. Морвен запищала, схопилась за його чуприну, мов маг їздаком був. Хрипле відлуння голосу пронеслось над водою, потім — прокльони.

— Дав Творець братика, — прошипіла змією, — мало того, що не допоможе, так ще тварюк своїх стримати не хоче, — мала перевела дихання. — Ти ще добрий, кристали знищувати почав, з ними стільки клопоту ж.

Що там ще згадував дух, Наяр не почув — перед очима потвора з темними очима, кривими зубами. Видіння. Ефемерний монстр перетворився на Хаврен в мить. Прекрасна лікарка бездиханною пливла по чорних водах. Звідкись взялась течія й він відчув, як млисте дно під ногами слабшає.

Бліде обличчя, закриті очі, руки складень на грудях, а коси… У косах сотні квіток-світлячків, що розпливались над химерними водами. Ще ніколи він не зустрічав настільки реалістичної ілюзії, що аж серце воліло зупинитись, жалібно б’ючись у грудній клітці. Наяр не зміг рушити з місця, заворожений жахом, одним з гірших для нього страхів, окрім загибелі світу й торжества колишнього учня.

— Дурне, — вдарила по лобі дівчинка, прикрила очі, — разом потонемо, я теж загину, потім тебе так дістану на тому світі, що назад будеш проситись тисячі разів.

Черговий удар по потилиці, болюче смикання за коси.

— Не стій на одному місці, продовжуй шлях будь-якими зусиллями.

Ниток над болотом не існувало. Принаймні Наяр не міг бачити їх, але відчував ті жевріння магії, коли почав задихатись. Він наче осліп, темнота перед очима ставала все темнішою і якби хтось спитав: як виглядає магічний центр світу, він би неодмінно відвів співбесідника сюди.

Тремтів, як та собака у непогоду. Радість торкнулась непомітно душі, коли він побачив першу ряску, ознаки зелені, перейшовши важкий шлях, де на дні, окрім чудовиськ — гілля дерев та жаби, та слизька багнюка. Часом рівень води змінювався, досягав пояса, показуючи вимащену брудом одежу, обдуваючи тіло нестерпними поривами вітру, котрий брався нізвідки. Морвен вчергове згадувала брата, а ще шикала на тварюк, що вилазили з води й чатували на Наяра.

— Заблудші душі, — повторювала вона, споглядаючи на тварюк з висоти, — прокляті й темні душі, вам звідси не вибратись, допоки наш світ існує!

Ступивши перші кроки на траву, він ледь не впав на м’яку землю, коли Морвен врешті злізла зі спини. Наяр відчував нелюдське виснаження, холод й голод. Сумка з припасами втратилась ще на початку болота, а з того моменту невідомо скільки часу втекло та чи взагалі встигне він? Тривожні думки заповняли розум, важко дихаючи чоловік все ж впав на коліна. За свої роки Наяр багато чого виніс, втрачав й кохану, й улюблених учнів й сам ледь не загинув. Але чомусь перед Хаврен ті відчувались примарними фігурками, що ще при житті їх не мали на нього стільки емоційного впливу. Перед очима спогади — вона схилилась перед ним, щоб рану обробити, або лікувала гарячку після важкої роботи з джерелом, або просто сиділа й слухала байки життя чи науку мага, уважно слідкуючи за кожним рухом. Та невинна, наївна дівчина, котру він зустрів поблизу Аліру стала всесвітом за лічені дні.

— Вона жива? — спитав, дивлячись на духа.

Морвен відірвалась від споглядання вдалечінь й насупилась.

— Хто?

— Троянда твоя, — прошипів.

Дух поморщився.

— Поки, — прошелестів голос, обдаючи його нотками смутку. — Наш зв’язок слабне, тьма добирається й до моїх кристаликів долі, якщо вона загине від мороку — мені буде кепсько.

Зітхнув. Підвівся на ноги, знаходячи сили, долаючи голод та запаморочення. Ніхто не казав, що з легкістю він зможе віднайти рідкісну квітку.

— Мій брат бовдур, — Морвен взяла його за руку, — згадав дитячі роки, образився за зруйновані кристали…

— Ви й так діти, — фиркнув, ступивши вперед.

— Архан залишиться у тій формі, що є, а я ніколи не виросту, хоч й мені тисяча років стукне. Темна магія не тільки вас пожирає, а й нам шкодить.

Морвен здійняла руку, попереду запалились світильники. Наяр придивився: зв’язані нитки між собою, закріплені на деревах. Цікаве плетіння, яке ніколи не бачив, хоч й додуматись до нього легко. Вогонь пов’язаний й повітрям та тонкою ниткою землі, оповиті сірою — нейтральною. Зелені вогники вирували серед темряви, наче хтось невидимий тримав їх. З болота почувся рик, по спині Наяра пройшлись сироти вчергове.