Глава 5

Попелище — все, що залишилось від будинку, де він її полишив. Пожежа здійнялась добряча і якби не дощ, що звалився з неба зненацька, довелось би дивитись на околиці у вогні. Серед згарища зайшли й безліч кісток, кілька недогорілих тіл й Ріваль ледь зберіг обличчя перед підданими, ховаючи стурбованість. Все пішло шкереберть. Чергова ніч, роздуми й темна скорбота на душі. Граф дер Нарат десь зник разом з людьми, Седріка не дошукатись. Розум підказував — напевно майстер секретів пішов слідом за Альдреном, який вирішив зчинити бунт. По замку слідом пішли чутки: королівська лікарка втекла, хтось язиком молов, що фаворитка не догодила королю й він кинув її в темницю. Танет багато чого сповістив, тільки Його Величність все відмахувався й наказував дивитись за Єстін.

То справді його сестра, втрачена, викрадена, як він дізнався, клеймо, яке поставив на них батько підробити не можна, теплою хвилею відізвався й захисний артефакт, коли одна з його володарок наблизилась до нього. Принцеса відпочивала й лікувалась. На заміну Хаврен для аристократів викликали столичного травника, а Ріваль… Закрився у покоях й наказав не турбувати без потреби.

Чекав ранкових новин й бідкався.

«Яка лиха змусила мене полишити її? — часом питав сам у себе, тримаючи в руках сукню Хаврен. — Хто мене лікуватиме?»

Зі скорботою дивився на пусте ліжко, розуміючи: він закохався. Ще ні для кого король не застосовував батьківські артефакти настільки сильно, не зв’язувався з некромантією, вивільняючи енергію зі сфер. Так… Він хотів віддати її за Ленарда, що останні дні став улесливим і карамельно-медовим, але тепер розумів помилку. Намагаючись зберегти травницю, Ріваль збожеволів. Не мила й тегеанська принцеса й союз з Валіром, де ще правив його дід по матері. Від серця Його Величності наче шматок відірвали й змусили жити — безпам’ятним, хворим та нещасливим.

Він врешті-решт молив творця, щоб дівчина виявилась живою, але десь в душі порвалась нитка й чоловік розумів: навряд чи. Він сам полишив її там, він її вбив. Ріваль поклав Хаврен на вівтар, мов те ягня.

Тьма захоплювала його.

***

Наяр проклинав весь рід ланверійських монархів й себе не забув. Коли ще жив в старому світі, часто допомагав артефакторам. Він — архімаг, повелитель стихій, той, хто може переміщатись по світу за допомогою порталу, зберігши знання магів-ниткарів. Їх й так мало за всю історію існувало, а коли інквізитори звинуватили тих у падінні, їх почали переслідувати. Спалювалось все: і люди, і книги й навіть будинки, де ті поселились, втікаючи від негараздів минулого світу. Наяр намагався щось вдіяти, зберегти дорогоцінні життя, та все марно, за ними полював його талановитий учень. Те, що Ельез перевершив наставника — ясно, як сонячний день без хмаринки в небі. Ще більше: не тільки перевершив, а став самим учителем й зібрав біля себе темних однодумців, зміг сховатись у раковині, мов той молюск… Не виколупаєш. А коли на Наяра відкрили полювання, магу довелось зникнути серед вікових дерев до поки він не віднайшов спосіб закріпити за собою личину. Не без допомоги духів й експериментів, але все ж зміг.

Багато імен використовував, безліч разів втікав, плутав сліди, а тепер — лаявся.

«Потрібно було прирізати династію вар Каррейтів, ще тоді, коли запідозрив в них першого темного артефактора, — прошипів, ступаючи по нічному лісу. — А тепер що вдієш? Старі виродки зав’язали все на житті нікчеми-короля, просто так не розберешся…»

День — тривожний. Наяр зміг поспати декілька годин, а потім випросив у старого лікаря еліксир, щоб забути про сон на декілька ночей. Потім — навідався до джерел, де зачерпнув вдосталь сил. Біль, що окутав його коконом — ніщо! Серце за Хаврен нило більше. Він відвертався, ховаючи смуток, натягував посмішку… А коли Волькан вийшов на декілька хвилин для розмови з шарнійським монархом, маг запевнив її: все закінчиться прекрасно, він зуміє знайти червону водяну лілею. Ба більше, він поцілував травницю в лоба й похапцем сплів декілька плетінь, захисних та лікувальних. Надія помирала останньою, але з надривом й гулким крехтінням.

Наяр завжди відганяв від себе думки про турботливу дівчину, що не полишила його наодинці з пораненнями. Лікувати себе сам він не міг, плетіння неслухняні все ніяк не підтримували господаря, коли той намагався направити магію на себе — розпадались й пошкоджували магічне вогнище всередині нього, добре, хоч захисні працювали. Можливо, чоловік щось не так робив, або для себе існували зовсім інші узори-формули, але за всі роки свого життя, часом бідного й нікчемного, він відповіді на питання так й не знайшов.

Ніхто б не міг подумати — величний архімаг, захисник королівства Ранії, один з ректорів академії перетвориться у вигнанця, а частину сил полишить у тому світі. Нові умови життя, правила змусили пристосовуватись довго.

Під ногами хлюпнуло. Клятий дощ заливав світ, а грозове небо здригалось від блискавок та грому.

— Наслідки клятої пітьми, — пробуркотів.

Накинув плащ на голову й рушив у темне небуття. Нитки з неохотою підкорялись, застигши у повітрі. Ліси Валіру маг особливо не любив, як й саму країну, сповнену своєрідних людей — підступних, лицемірних. Тут часто ставались магічні катаклізми. Ліси знаходились неподалік боліт, переходячи в непролазні хащі.

Наяр надіявся віднайти духів. Саме в таких місцевостях зазвичай ростуть незвичні трави під пологом невідомості. Зрозуміло — пройти по невидимих стежкам мало хто зможе, заблудиться й щастя набереться, якщо морок полишить його й невідомий зможе знайти вихід до найближчого поселення.