Глава 4

Їй байдуже на людей й світ, що вкрився пітьмою за лічені години й ледь не настиг Шарнію. Сенсу залишатись в Алірі батько не бачив. Не захищене місце, оселя Волькана, якого також турбували інквізитори час від часу, намагаючись вивести травника на чисту воду через його небажання співпрацювати. Старий Пугач з сумом дивився на будинок, котрий йому довелось залишити, благо, він наче відчував майбутнє й мав на готові декілька сумок з зібраними речами, котрі на собі волік Наяр з Оланом на пару крізь портал.

Травник востаннє поглянув на оселю, де провів більшу частину життя, зітхнув.

— Скоріше! — пробуркотів. — Серце ниє, ще захочу залишитись.

Хаврен могла тільки перебувати на батькових руках, час від часу споглядати на світ, котрий ставав чужим. Не існувало радості для неї, коли вона дізналась: Лорана з Альдреном в безпеці, вже чекають у Шарнійському замку. Не забули й про решту вірних людей, що силоміць зі собою потягли: Олан, дядьковий слуга, охоронець Хаврен, Каур навіть змусив Наяра завітати до земель дер Наратів, щоб Літу забрати. Несподіванкою стала фігура Седріка, яка вийшла з-за порталу слідом за служницею. Виявилось: майстер секретів, відчуваючи неладне, вирішив слідкувати за коханкою замість виконання обов’язків. Так й він поплатився — ван Дерляйва схопили у полон.

Хаврен відчувала холод порталу, ранкову свіжість й врешті-решт вдихнула повними грудьми. Шарнія. Рідний дім. Радість, яку вона фантазувала раніше, коли добереться до білосніжних стін високого замку з синьою черепицею не настала. Відчувала пустоту й тьму. Та десь недалеко існувала, намагаючись дотягнутись до травниці, щоб забрати останні сили.

Піймала себе на думці: «Скоріше б», а потім зустрілась з поглядом Наяра, щоб зрозуміти: він просто так її не віддасть. Крокував маг поряд з Кауром, несучи пожитки Волькана та все спостерігав за Хаврен, наче читав її думки. Замучений та виснажений ледь ноги волік.

Ніч перевернула світ. Дівчина встигла розповісти наставнику за некроманта, той насуплено вслуховувався, роблячи якісь помітки на папері. Старий Пугач, вочевидь, впізнав невідомого їй. Скоріше за все якось встигли вони переговорити між собою: Каур з Наяром та наставником. Принаймні батько виглядав сердитим, а маг-ниткар задумливий й дивився на неї з провиною.

Вартові відчиняли двері, не питаючи, слухались наказів брата короля. Зовсім інші відчуття вирували у замку, сповненому життя й радощів. Так, тут вирували придворні інтриги, таємниці, їх вловну ауру відчутно в повітрі, але… Замок Шарнії відчувався таким рідним й… Живим. По спині пробігли сироти, а білі стіни їй не здавались похмурими. Тільки тепер вона зрозуміла, наскільки похмурим є обитель династії ланверійських монархів.

Ріваль. Одна думка про Його Величність, будь він проклятим, змушувала її стискати зуби. Пробачити подібні муки дівчина не могла, хоч відчувала, як скалочки розбитого вщент серця ранять плоть й стікають кров’ю. Їй байдуже на Ланверію тепер, не зважаючи на те, що травниця встигла звикнути до лабораторії й залишити там чимало цінних речей, вона зробила зарубку у пам’яті, щоб попросити Наяра забрати все.

«А він… Хай спить з кимось іншим, хай тішиться своєю дорогоцінною сестрою!»

Емоції вирували, не зважаючи на виснаження, змінювались одна одною, поки Каур ніс її по крутих сходах до покоїв.

— Скоро, — нашіптував він, — ляжеш, відпочинеш, прийдеш до тями.

Вона не певна чи так станеться. Тьма спустошила більшу частину магічної енергії, обережно відбирала життєву, останні крупиці вона використала на відкриття входу у грань. Вічно вона виснажуватись не зможе. Масивні двері відчинились: спочатку одні, потім — інші. Сонце заливало кімнату, крізь прочинене вікно. Слуги поклонились, як тільки Каур ввійшов.

— Геть всі, принцесі потрібен відпочинок, — мовив владним тоном й поклав доньку на ліжко.

М’який матрац, шовкова постіль, букети троянд у вазах, картини, скрині з добром — побачила перед тим, як прекрасний вид закрив Волькан, що схилився над колишньою ученицею.

— Так, — мовив спокійно й поклав руку на лоба, — як ти себе почуваєш? У тебе гарячка, люба.

Тільки з його словами дівчина помітила, як її кинуло в піт після виходу з порталу, зосередилась на головному болі, раніше свідомість вловлювала тьму, що могла ховатись у стінах замку.

— Казав: потрібно почекати, — незадоволено прошипів травник, — а вони: давай хутчіше, давай хутчіше. От як мені її тепер лікувати?

Каур здавлено прохрипів, вочевидь стримався. Наяр лиш зітхнув. Через декілька хвилин перевірки її стану, наставник пробуркотів:

— Я дав їй свою життєву енергію. На день-два максимум вистачить. Більше — не можу, як й перетягнути від чужої людини. Організм вибагливий після тьми, а вогнище магії… Досить дивне.

Хаврен відчула, як чергове плетіння Наяра накрило її тремтяче від температури тіло, даруючи рятівну прохолоду. Накрили й розчинились, жадібно забрані її магією.

— Вогнище, — батько підійшов до ліжка й сів на край, — що з ним?

— Зазнало великих змін, як бачу, — долоня знову накрила лоб, — збільшилось на горе, зусиль на лікування піде багато.

— То не проблема, — відізвався Наяр, — якщо потрібна магічна енергія, я відведу її до джерела.

— Й тим самим вб’єш, — тут же заричав травник, — ще один перехід порталом Хаврен не витримає. Дайте дитині відпочити й відіспатись.