Глава 3

Старий Пугач втілював в собі прізвисько наяву: насуплений, зосереджений лікар сидів недалеко від Хаврен. Саме таким вона побачила наставника: у темних очах наче блискавки грались від невдоволення, а сіра чуприна неакуратно зачесана. В роті відчула присмак знайомих трав.

— Нарешті, — пробубнів чоловік, — прокинулась.

Полегшення у голосі. Хтось, хто знаходився за його спиною — зітхнув. Волькан підняв масивну руку й сердито глянув на когось.

— Підходити забороняю, — зло сказав, — хтозна яку біду на собі принесли, її серце й так ледь б’ється. Так довго контактувати з тьмою… А ви це допустили!

Старий знахар, легко вскочив на ноги за черговим еліксиром й ледь силою не влив його їй в горлянку, мовляючи: «Пий-пий. Не цурайся. То тепер твій сніданок, обід та вечеря».

Потім вже, коли наставник відійшов дер Нарат змогла підняти голову. Каур блідий та засмучений, Наяр виглядав гірше, тримався осторонь, як ображена на весь світ дитина.

— Ще раз видумаєте битись в моєму домі — відправлю працювати у  теплиці, — суворо мовив Пугач, — й не факт, що потім не змушу прибирати лабораторію й чистити до блиску казанки!

Сперечатись з Вольканом — завдати собі шкоди. Це вийде дорожче, адже інтриган-лікар вмить найде секретний трюк в рукаві, який змусить нещасливого бігати за ним з благанням дати протиотруту. Одного разу так вже й було з її батьком, що вимовив невдоволення навчанням Хаврен та й лікарем в цілому. Травник змусив колишнього короля згадати про манери, а як Каур здивувався: невідомо що блокує магічне вогнище. Сили не ті, щоб сховатись у грані чи використати захисне заклинання.

Скільки ж сварок, погроз пролунало в той день… Не перерахувати! Виявилось: лікар знав шарнійця і його незвичайні сили, навіть не виказав здивування, коли склав пазл щодо родинних зв’язків Хаврен. Видав лиш сухе: «Зі мною вона в безпеці. Тут ніхто її не чіпатиме, а таємниці, котрі лунають в домі, забуваються тієї ж миті».

— То ти у всьому винен, — прошипів Каур до другого мага. — Ти…

— Я?! — розвів руками Наяр й повернувся до опонента, наче хотів щось жбурнути в нього. — А хто дозволив їй рушити у замок вар Каррейта? Хто?

— Не лізь у сімейні справи, ти, нікчемний хробак, — прошипів Каур. — Я поважаю тебе за легенди, котрі ходять біля твого імені, а ще великого Архімага Наяра де Таррейта, учнем котрого ти є скоріше за все, але цього не достатньо, щоб вказувати мені як вчиняти з донькою!

Сталь у голосі батька змусила знову Хаврен згадати про головний біль та застогнати. Не відчувала ні каплі радості від білих стін, де провела студентське життя. Будиночок Волькана по-своєму затишне місце з теплицями та невеличкою крамничкою. Тут завжди пахло травами, спиртом. На перший погляд, її кімната ніяк не змінилась за роки.

— Досить, — пролепетала вона хриплувато, — досить…

Вони не чули її. Повітря нагрівалось від магічної енергії, а Волькан невдоволено подивлявся в сторону чоловіків, примруживши очі.

— Він йолоп! — завівся Наяр. — Два артефакти — один забирав життєву енергію, інший — наповнював нею. Одночасно працювали. Дурень подарував перстень, що вбивав її! Потім — покинув у тому домі зі тьмою. Ще будеш вважати мене винним у всьому, ти, Мисливець?

Каур загарчав. Хаврен не розібрала тих слів, які вирвались з його горлянки, але Пугач заволав:

— Годі вам обом! Ледь дихає Хаврен, а два півня бійку влаштували ворогам на потіху, ще більше покричіть й всі інквізитори прибіжать!

Замружилась, відчуваючи, як суворий голос віддається громом у скронях. Після тривалого контакту з тьмою Хаврен повинна радіти, що взагалі відкрила очі, щоб бачити білий світ. Після такого, зазвичай, мало хто зі звичних людей виживає. А некроманти… Ті у змові з темними силами й то не люди, а монстри.

— Справами займіться краще! — наказав Волькан плескаючи у долоні.

— Альдрен, Лорана… — прохрипіла дівчина.

— Так-так, — голос травника змінився на ласкавий й тихіший. — Альдрен, Лорана?..

Лікар сів на край ліжка, зазираючи Хаврен у вічі. Добродушне лице, зморшкувате, характерні вилиці. Наставник поклав руку на лоба. Каур підійшов ближче, брязкаючи обладунками.

— Я відправлюсь за ними, — мовив тихо. — Поки вони в безпеці.

— Рівалю вірити не можна, — додала тремтячи. — Особливо його сестрі…

— Сестрі? — приголомшливо перепитав шарнієць. — Вона ж мертва!

— Ні. Це він через неї полишив мене там.

Наяр вилаявся, змусивши Волькана знову нагадати про манери. Пугач рахував її пульс й збився.

— Геть звідси! Заважаєте, ще чого доброго ще переборщу з дозуванням еліксирів!

— Я допоможу, — тихо сказав Наяр й через секунду дівчина відчула на собі проходу лікувального плетіння. — Зберігав для особливого випадку, — додав й вона почула, як за спиною відкрився портал. — Йдемо, допоможу витягнути твоїх людей з біди, Мисливець.

Вона ще хотіла запитати, чому він так називає її батька, але портал закрився.

— Хто тебе вилікує, моя маленька лікарко? — поцокав язиком Волькан. — Ти стільки всього віддала, що я не певен чи зможеш повернутись до звичного життя...