Розділ 9 "Абсолютно щасливе життя?"

Алевтина

Я як наче загубилася серед думок і ніяк не можу знайти свою стежину. Один його погляд змінює усе. Планувала забігти до супермаркету й купити деякі продукти, а у підсумку зайшла до кафе, замовила капучино й все двадцять хвилин дивлюся у вікно. Може, до психолога сходити? Має ж бути якийсь спосіб викинути Макара з голови, і з серця теж. Воно так б’ється поряд з ним, наче ось-ось розірветься. Я запевняю Аню, що впораюся, хоча сама в це не вірю. Знаю, що потрібно звільнятися, але пошук роботи не дав жодних результатів, нічого гідного, щоб йти з агенції. Я впевнена, що Макару вдасться поставити її на ноги і зробити кращою в місті. Я вірю в нього. Завжди вірила.

Капучино давно охололо, роблю ковток і не відчуваю жодного задоволення. Залишаю гроші й виходжу з кафе. На вулиці чудова погода, квітень приніс сонечко і припинив поливати землю дощем. Забігаю до супермаркету, купую все за списком й прямую на роботу. Ввечері на двадцять хвилин раніше зможу забрати Кіру. Маленька економія часу в обідню перерву.

Як мені налаштуватися на похід до Макара? У мене виникло питання, а тепер запитати можна тільки у нього. Навіщо ускладнювати всім роботу? Раніше можна було сміливо звертатися до Віри Володимирівни. Принаймні мені так було б зручніше.

— Свої, — кажу Маші, яка одразу підвелася з місця. Схоже, вона тепер на обід не виходить, чергує за стійкою. Всі бояться втратити роботу, і тільки я одна хочу піти. — Ти не виходила? — запитую у Юлі, коли заходжу до кабінету. Ховаю пакет під стіл й знімаю верхній одяг.

— Ні. Я тепер довго не зможу виходити, — бурчить, не відводячи очей від монітора. — Намагаюся встигнути. У мене роботи на тиждень, а він хоче завтра бачити результат.

— Угу, — коментувати будь-які дії та вимоги Макара я не збираюся. Мені цілком вистачає особистих хвилювань.

— Притягну з дому диван і буду тут ночувати, щоб бос отримав бажаний результат. Цікаво, він одружений? Потрібно Тасі дати завдання.

— Чайник увімкнути? — хочу припинити цю розмову.

— Так, хоч кави вип’ю.

— Я купила твої улюблені хлібці, — дістаю з пакета й кладу на поличку шафи. Для нас зробили окрему кімнату, щоб перекусити, випити чаю чи перепочити, але ми залишили у себе чайник, щоб зайвий раз не виходити з кабінету. Мене це дуже влаштовує. Галю теж переселили в окремий кабінет і незабаром підселять нового працівника, бо штат планують розширити.

— Клас, дякую.

— Дівчата! — двері різко відчиняються, змушуючи мене підстрибнути з переляку. До кабінету, з загадковим виразом обличчя, залітає Тася.

— Ти чому кричиш? — обурено запитує Юля.

— Не маю часу, Євгенович на місці. Роботи ціла купа. Я принесла вам подарунки.

— І де ж вони? — хмикає Юля, бо в руках дівчини нічого немає.

— Обіцяйте, що скористаєтеся ними, — дивиться на нас по черзі, тримаючи руку біля задньої кишені своїх широких, модних штанів.

— Ну, кажи вже, в мене робота стоїть, — бурчить Юля.

— У всіх стоїть. Та-дам! — витягає з кишені якісь картки. — Білети в клуб на суботу! — заявляє задоволено. — Не захочете з кимось знайомитися, просто відпочинете.

— Я не піду, — реагую першою й підходжу до шафи, щоб взяти потрібну теку.

— Краще б ти нам шоколадку принесла, щоб боротися зі стресом. Тась, який клуб? Я в суботу до родичів збираюся, а в Алі дитина вдома.

— Тьфу на тебе, — говорить Юлі. — Алю, не будь занудою. Малу до батьків відвезеш і розслабишся після важкого робочого тижня. Ну? Якщо Юлька не йде, бери два білети і запроси когось. Бігтимеш через парк, побачиш якогось самотнього красеня і запросиш з собою до клубу. Ну!?

— У тебе надто бурхлива фантазія, — усміхаюся й продовжую свої пошуки.

— Ну, дівчата, ви мене засмутили. Я ж від щирого серця…

— А білетика на якийсь курорт у тебе там немає? — жартує Юля.

— Яка ти невдячна, Юлько, — бурчить на неї Тася.

— Тась, ми вдячні за турботу, але у кожного свої справи на вихідних. Дитина це ж не іграшка, у неї свій розпорядок дня, я сумую за нею впродовж тижня і з задоволенням виберу сімейний вечір замість якихось сумнівних знайомств. Вибач, — дивлюся на Юлю, вона закочує очі, але мовчить.

— Це все прекрасно, — не припиняє Тася, — але де тут місце для особистого життя? Має ж бути якась романтика, зрештою інтим! — говорить емоційно.

— А хто тобі сказав, що в мене цього немає? — опускаю очі в теку. — У мене абсолютно щасливе життя, насичене романтикою та почуттями, — соромно брехати, але хочу швидше припинити цю розмову. Інколи Тася забуває, що таке такт і не думає, коли говорить. Дивлюсь на неї й натикаюся на холодний погляд Макара. Він стоїть за спиною Тасі й не зводить з мене очей. В них гнів та ненависть, ці емоції важко переплутати.

— Ой! — Тася теж його помічає.

— Не знав, що мені потрібно шукати секретаря по всій агенції, — від його тону хочеться сховатися якнайдалі. Юлька починає активно клацати на клавіатурі, уважно дивлячись в монітор і тільки Тася поводить себе спокійно.

— Забігла до дівчат на декілька слів, — вона усміхається, а мене це чомусь зачіпає. Я вже й забула, що колись могла так вільно з ним спілкуватися, обійняти, коли мені того хотілося, поцілувати, вткнутися носом в шию і відчути аромат його улюбленого парфуму…

— Домовмося, що наступного разу декілька слів почекають до завершення робочого дня, — звертається він до Тасі, але дивиться чомусь для мене. Цікаво, яку частину розмови він почув?

— Звісно, Макаре Євгеновичу, — белькоче Тася й миттю зникає з кабінету, а Макар не йде.

— Юліє, як справи з вашим замовленням? — підходить до її столу. Сідаю на своє місце й втикаюся очима в злощасну теку, яка не дала вчасно помітити його появу.

— Все добре, процес іде, — чую в голосі колеги нервові нотки.

— Алевтино, — різко розвертається до мене, — у вас було питання?

— Е-м-м, так, — з його появою все вилетіло з голови. — Я хотіла порадитися…