Розділ 8 "Початок"

Макар

— Що скажете? Як вам ця квартира? Погодьтеся, що варіант дуже хороший, — захоплює своєю роботою рієлторка. Я вже подивився десяток квартир і в кожній мене щось не влаштовувало, а вона і далі усміхається й активно нахвалює нові варіанти.

— Квартира хороша, але її розташування не дуже тішить.

— Як це? Ви серйозно? Всі мої клієнти ставлять жирну галочку на пункті «вигляд з вікна», а вам не подобається дивитися на парк? — здивовано дивиться на мене.

— Ну, мої пріоритети трішки відрізняються, — дивлюся у вікно. Хотів бути якнайдалі, а опинився ближче нікуди. Варто перейти парк й прогулятися вулицею і можна опинитися перед будинком Алі. Що за кара мені? Але квартира й справді найкраща з тих, що я дивився.

— Новобудова, середній поверх, кімнати майже повністю готові, варто тільки обрати колір стін й завезти меблі, гарне розташування, охорона, а балкон такий широкий, що там можна влаштовувати дискотеки, або цілий спортзал. А ще тихі сусіди і…

— Ви там пальці не загинаєте? — розвертаюся до жінки. — Мені потрібно подумати.

— Звісно, ви можете подумати, але візьміть до уваги, що ця квартира довго пустувати не буде.

— Сьогодні я дам відповідь, — проходжу в хол ще раз оглядаючи кімнати. — Хоча знаєте що? Готуйте папери, — відстань зараз не має значення, ми тепер разом працюємо і відгородитися все одно не вдасться, як би мені цього не хотілося.

— Добре, все швидко оформимо. Чудовий вибір! Ви не пожалкуєте! — співає рієлторка, задоволена гарним заробітком. Ціна на таку квартиру не маленька. Я, правда, ще не знаю навіщо мені стільки кімнат, але колись мріяв про власну велику квартиру, багато працював для цього і зараз виконую свої бажання. Шкода, що не всі можна виконати завдяки фінансам.

На годиннику майже дев’ята. Добре, що їхати до агенції не довго, не хочу показувати підлеглим поганий приклад, в офісі повинен бути порядок. Сідаю в автомобіль, ще раз кидаю погляд на будинок й виїжджаю з двору. Коли людина робить таку велику, довгоочікувану покупку має відчувати радість, але я, схоже, розучився радіти. З квартирою чи без, нічого не зміниться, просто житиму тепер не в готелі.

Сьогодні перший повноцінний робочий день, весь колектив має бути на своїх місцях і розпочати нову роботу. У кожного буде її достатньо. Щоб підняти агенцію до бажаного рівня працювати доведеться багато, але воно того варте. Гарні результати позитивно впливатимуть на розмір заробітної платні.

Виходжу з автомобіля, ставлю на сигналізацію й заходжу до будівлі. Чується приємний гул, що різко контрастує зі звуками ремонтних робіт. Приємно чути, що агенція почала роботу. А коли це твоя агенція — приємніше вдвічі.

— Доброго ранку, Макаре Євгеновичу, — голосно вітається Марія.

— Доброго. У нас все добре?

— Так, все чудово. Працівники вже на своїх місцях і активно працюють, — усміхається дівчина. — Кави?

— Не відмовлюся, — розвертаюся й підіймаюся на другий поверх. — Доброго ранку, Таїсіє, — двері в її кабінет відчинені.

— Доброго, — усміхається й поправляє блузку яскраво червоного кольору. Супер модна в мене секретарка, тільки кольори її одягу не дуже підходять офісному дрескоду.

На своїх робочих місцях залишилися майже усі, окрім кількох хлопців з технічного відділу. Я нікого не знаю, тому вирішив не гарячкувати зі звільненнями. Ну, одну людину знаю, але її я ніколи не зможу звільнити. Відпущу, але вигнати, навіть за бажанням, не зможу.

— Зробити вам каву? — чую за спиною.

— Марія обіцяла принести. — Весь тиждень вони змагаються між собою, хто перший встигне запропонувати ранкову каву. Головне, щоб вони вміли не тільки каву робити. — Краще скажіть усім, що через годину у нас загальна нарада в кімнаті для перемовин.

— Добре, зроблю, — розвертається й зникає за дверима свого кабінету.

Випиваю каву, переглядаю необхідні для наради документи, вирішую кілька нагальних питань з Вірою Володимирівною і спускаюся на перший поверх.

— Усім доброго ранку, — вітаюся голосно, коли заходжу до кімнати.

Працівники вітаються й уважно стежать за моїми рухами, наче чекають якоїсь підстави. Не стежить тільки одна людина. Аля сидить і дивиться у стіл, до того ж сидить якнайдалі від мого крісла. Навіть коли починаю говорити, не підіймає очей, тільки робить необхідні записи в блокнот. Повідомляю про нових замовників, незначну зміну у графіку і те, що виконувати роботу потрібно вчасно, якісно і бажано раніше часу, щоб замовник наступного разу навіть не розмірковував до кого звертатися. Всі кивають і висловлюють безмежне бажання працювати. Дехто ставить питання, хтось усміхається і навіть пробує жартувати, а вона мовчить. Виходить така собі приємна робоча розмова, після якої всі збираються й розходяться по кабінетах.

— Рекламний відділ затримайтеся, — сідаю, обпираюся на руку, приклавши вказівний палець до скроні. Спостерігаю як неохоче повертається Аля, яка вже була на самому порозі. Її небажання зі мною говорити додає ще більше гніву, який доволі складно стримати. Бувають моменти, коли хочеться сказати все, що накипіло за ці роки. — Ви, напевно, Галина? — запитую у жінки, яку вперше бачу.

— Так, я була на лікарняному.

— Добре себе почуваєте?

— Спасибі, — усміхається, — вже все добре.

— Я переглянув всі замовлення, які знаходяться в процесі і хочу бачити їх виконаними до кінця цього тижня.

— Боюся, що не встигну закінчити за два дні. У мене доволі складне замовлення, — говорить Юлія. Аля просто киває, хоча її замовлення вимагає набагато більше часу.

— Я бачив. Роботи там небагато, тому доведеться постаратися, — дивлюсь на дівчину, вона незадоволена, але киває. — Хочу бачити кожну роботу, перед тим як її отримає замовник. З усіма питаннями звертайтеся особисто до мене, — помічаю, як міцно Аля стискає свій блокнот, аж пальці побіліли. Бореться з бажанням піти? — Це все. Якщо немає питань, повертайтеся на свої робочі місця, — першою з місця зривається Алевтина, інші виходять спокійніше. Поняття не маю як працюватиму поряд з нею. Вдома ще вдається боротися з думками, а коли вона на такій короткій відстані це робити до біса складно.