Розділ 7 "Ризикнемо!"

Алевтина

Працювати вдома незвично, але дуже приємно. Особливо зважаючи на ту ситуацію, яка склалася. Я не бачу Макара і намагаюся навіть не думати. В мене з’явилося більше часу для відпочинку з донькою. Ми тепер не спішимо додому кожного дня, щоб все встигнути, а спокійно прогулюємося й заходимо в парк на дитячий майданчик. Єдиний мінус роботи вдома — купа справ, які потрібно зробити. З агенції мені не видно брудної плитки, пилу на тумбочці, чи вікон, які вже бажано помити. Але можна пити чай, коли заманеться, подивитися новини чи навіть перепочити. Домашня тиша налаштовує на потрібний лад і підкидає безліч нових ідей. А от Юля жалілась телефоном, що вдома купа людей і її постійно відволікають. Говорила, що готова навіть працювати під звуки ремонту, бо вдома не може зосередитися. Цікаво, Макар вірить нам усім на слово, чи збиратиме звіти про зроблену роботу?

Зітхаю й підводжуся з-за столу. Дістаю з духовки сирну запіканку і починаю збиратися до садочка. На сьогодні досить, зроблю собі короткий день у п’ятницю. Влаштую сюрприз доні й заберу її раніше, як вчиняють всі нормальні батьки. Одягаю джинси й джемпер, збираю волосся в гульку, користуюся пудрою й накидаю куртку. Не звикла наряджатися. Якщо чесно, я вже й забула як це робиться. Тільки-но збираюся вийти з квартири, як телефон озивається викликом.

— Так? — відповідаю Вірі Володимирівні. Ось тобі й короткий день, керівництво відчуває хитрість навіть на відстані.

— Алю, добрий день.

— Добрий, Віро Володимирівно, — сідаю на пуфик при вході.

— Я з гарними новинами, у четвер починаємо працювати в оновленому офісі. Графік старий — з дев’ятої до шостої, тільки обід на годину пізніше. Стосовно заробітної плати, все обговорюватиметься індивідуально з генеральним. Можливі зміни, але мені про це не повідомляли. — Чому мовчиш? — запитує, коли довго не відповідаю.

— То мене прийняли на роботу? — не знаю як реагувати, всередині стільки відчуттів.

— А ти сумнівалася? — дивується жінка.

— Ну, я не стримала емоцій на співбесіді… — не знаю, що ще їй сказати. Виходить, Макар не збирається мене звільняти? Чекає поки я сама піду?

— Всі прекрасно розуміють, що це хвилювання. Макар Євгенович має досвід в керівництві й правильно оцінює обстановку. До того ж він переглянув усі роботи, вивчив інформацію про постійних замовників та партнерів і вже запустив процес пошуку нових. Молодий, але дуже серйозний чоловік.

— Так, серйозний, — промовляю здивовано. — Ви теж залишаєтеся? — запитую з надією.

— Мене залишили на посаді замісника, — чую, що вона дуже задоволена. — Тому чекаю тебе на робочому місці. Тільки старайся не спізнюватися. Наш керівник ще дуже принциповий.

— Добре, — про його принциповість я знаю, як ніхто інший. — Дякую, Віро Володимирівно. Гарного вечора, — відхиляю виклик й виходжу з квартири.

 Дорогою до садочка дзвонить Юля й повідомляє радісну новину, що їй теж подзвонили. Намагаюся не видавати в розмові свого хвилювання. Насправді я чекала, що мене не візьмуть. Мені здавалося, що після нашої розмови з Макаром все виглядало б логічно. Що може бути простіше, ніж зателефонувати і відмовити людині, яку не бажаєш бачити? Та я прислухалася до слів Ані, буду робити все поступово й не впадати в крайнощі. Шукатиму хорошу роботу і коли знайду, обов’язково перейду туди, щоб не перетинатися з Макаром. Гадаю, в нас однакове бажання, тому мене повинні відпустити швидко.

В роздумах доходжу до садочка, забираю щасливу доню й влаштовую їй чудову прогулянку в парку. Погода прекрасна, світить сонечко, зеленіє травичка, а спів пташок говорить, що завтра вже квітень. Настрій теж позитивний, а біля мене весело щебече ще одна пташечка. Вона розповідає про заняття у садочку, віршик, який вони вчили і нестерпний суп, який вона знову відмовилася їсти. Я вже звикла, тому припинила її сварити й наполягати. Купую їй величезну солодку вату й тішуся нашою прогулянкою на свіжому повітрі. Потрібно буде запитати у Захара як він працює вдома. Може, мені теж зайнятися власним бізнесом, щоб мати більше часу для дитини?

— Мамо, хочу покататися, можна? — вказує на машинки.

— Так, зараз, — дістаю гаманець, щоб оплатити.

Сідаю на лавку й доїдаю її вату, поки щаслива доня катається. Потім повільно повертаємося додому і ділимося своїми мріями. Ми десь рік тому придумали таку гру. З її допомогою мені легше дізнатися про що мріє доня окрім братика. Я розповідаю, що хочу відпочити на природі, а Кіра повідомляє про нову ляльку, яку їй страшенно хочеться отримати. І на мої слова, що ми вже можемо їх продавати реагує тільки сміхом. Як мені хочеться, щоб вона завжди залишалася такою маленькою, відкритою і завжди поряд. Не хочу, щоб в житті їй траплялися погані люди, розчарування, хвилювання і проблеми. Хочу оберігати й захищати все життя. Але коли ділюся своїми думками з Анею, вона говорить, що я буду найгіршою тещею у світі. Сварить, що Кірі лише п’ять, а я вже думаю про якісь там негаразди.

Дорогою додому в сумці починає дзвонити телефон, приймаю виклик, бо дзвонить Аня. У неї сьогодні мав бути складний день, вона з самого ранку була на нервах.

— Привіт, як справи?

— Не повіриш, їду додому з роботи.

— Передумала звільнятися?

— Якщо сьогодні випаде сніг, не дивуйся. Він вибачився.

— Та ти що?! — аж зупиняюся від здивування. — Оце так новини.

— Ага, я сама досі не вірю. Покликав мене зранку в кабінет, я прийшла з заявою, а він почав вибачатися, що образив.

— Це ж добре. Значить, не такий він вже й поганий, якщо знає, що таке вибачення.

— Моя думка про нього не змінилася, але у фірмі ще трішки попрацюю, не буду поспішати звільнятися і йти в нікуди. А ти як? На вулиці?

— Так, гуляли з Кірою. Зараз у дворі, поки я з тобою розмовляю, вона вже гайнула на майданчик. Я хотіла запропонувати тобі сходити завтра по магазинах. Кіру сьогодні ввечері забере мама.