Розділ 6 "Привіт з минулого"

Алевтина

— Офігіти! Алю, мій мозок відмовляється це розуміти.

— Можеш уявити, що відбувається в моєму, — зітхаю і сідаю навпроти. Підіймаю бокал і роблю великий ковток вина. — Я думала, що заснула на концерті у Кіри, таким все здавалося нереальним.

— Про що ви говорили? Гадаєш він спеціально це зробив?

— Думаю, ні. Він теж дуже здивувався.

— Збожеволіти можна, — теж відпиває вино. — Мої проблеми і близько не стояли.

— Мені потрібно знайти роботу, і якомога швидше. Ти ж розумієш, я не зможу там працювати. У вас немає вакансій?

— За твоєю спеціальністю немає нічого. А якби й були, я тобі не раджу йти до такого переляканого керівника. У нього сім п’ятниць на одному тижні.

— Потрібно з чогось почати, а я така розгублена, що нічого не можу вигадати. Газету купити чи краще шукати в інтернеті? У мене є цілий тиждень, поки робитимуть ремонт на першому поверсі. Можна сходити на співбесіди.

— Який він? Сильно змінився? Ми не бачилися…

— Влітку було б сім років.

— Сім років, — хитає головою. — Як швидко час пролетів, а я досі вважаю себе двадцятирічною дівчиною.

— Майже не змінився, — відповідаю на її питання, а подруга уважно дивиться на мене.

— Ти щось відчула? Ну… — бачу, що їй незручно, — між вами було таке сильне почуття, ніхто не зможе цього заперечити.

— Страх. Я все чудово пам’ятаю, роки не стерли з пам’яті миті щастя й довгі місяці страждання. Я боюся, що знову болітиме.

— Ти досі його кохаєш?

— Не запитуй того, на що я не маю відповіді. Все змінилося, я навчилася не думати про нього. Моє життя спокійне й злагоджене і повертатися до душевних страждань я точно не збираюся. Всередині мене є почуття, я не маю для нього назви, але це не те кохання від якого я ледве не збожеволіла, коли він поїхав.

— Впевнена, що витримаєш?

— Так, — киваю, але насправді не впевнена.

— То навіщо тоді йти з роботи? — обпирається підборіддям на долоню й чекає від мене якоїсь реакції.

— Ну як це? Спогади все одно є і від них нікуди не втекти. Нам краще не бачитися. Він теж не зрадів зустрічі.

— Це я все розумію. Друзями вам не бути і сидіти, згадувати з усмішками старі часи не вийде. Але поспішати немає сенсу. Не потрібно кидатися на будь-яку роботу тільки тому, що Макар купив агенцію. Шукай спокійно, подивися всі варіанти, не гарячкуй.

— Легко сказати, — зітхаю, відпиваючи вино. — Люба, — підскакую з місця, коли заходить моя сонна доня, — що сталося?

— Я прокинулася, а тебе немає, — промовляє сонним голосом.

— Ти злякалася? Моя хороша, — ніжно пригортаю її до себе. — Ми тут з Анею, тобі немає чого боятися.

— Хочу братика чи сестричку, щоб не боятися.

— Що? — її слова настільки дивують, що я не знаходжу відповіді. За спиною тихо сміється Аня, заважаючи вигадати правильну відповідь. — Ходімо я тебе вкладу, — підіймаю її на руки й прямую до спальні. Лягаю біля неї і доня знову засинає. Ще кілька хвилин лежу, потім вмикаю нічник і повертаюся до Ані.

— Ти забула нічник увімкнути, вона звикла при ньому спати.

— Дивися кого знайшла? — говорить Аня й показує мені екран телефону.

— Хто це? — спочатку не впізнаю, а потім розумію, що це Захар. Фотографія зроблена здалеку, тому потрібно придивитися, щоб впізнати. — Захар, — промовляю з усмішкою, — як ми давно його не бачили.

— Угу. Новий профіль створив. Я випадково побачила, коли чекала поки чудовисько піде з офісу.

— До речі, що з твоїм босом?

— Знайшла про кого згадати, — бурчить незадоволено й підливає ще вина. Може, подзвонимо Захару?

— Давай, — приємно дивуюся її пропозиції. Аня відпиває вино для сміливості й набирає Захара. Вмикає голосний зв’язок й кладе телефон на середину столу. Довго слухаємо гудки, але нам все-таки відповідають:

— Аня? — голос Захара зовсім не змінився.

— Ну привіт, друже, — промовляє подруга. — Гадав, ми тебе не знайдемо якщо видалиш профіль?

— Та я пароль забув і не зміг зайти, а нещодавно створив новий профіль. Правда, майже не заходжу сюди, не люблю ці мережі. Як ти? Скільки ж ми не бачилися?

— Потрібно це терміново виправляти, — вставляю своє слово.

— Хто це з тобою? Аля? — в голосі чую радісні нотки.

— Це не вона зі мною, а навпаки. Ми у Алі вдома, п’ємо вино й згадуємо старі часи. А от ти усіх забув і не даєш про себе знати, — докоряє співрозмовнику.

— Не забув, просто життя так закрутило, що не мав часу на перепочинок. Як ви? Розкажіть хоч щось.

— Телефоном всього не розкажеш, тут проситься зустріч. Можна навіть всю компанію зібрати. Ну, відкинувши кілька осіб, — дивиться на мене.

— Та я тільки за, дівчата! — радісно говорить чоловік. — Тільки скажіть де і коли, я буду.

— Ти в Дніпрі?

— Так, три місяці тому повернувся, купив квартиру і тепер роблю в ній ремонт.

— Потягнуло на Батьківщину?

— Можна і так сказати. Вдома квартири дешевші, працюю я сам на себе і віддалено, тому великої різниці немає, де жити.

— Вдома треба жити і про друзів не забувати, — сьогодні подруга дивує своєю активністю.

— Не буду заперечувати, винен, — сміється Захар. — Всі розбіглися, давно нікого не бачив. Залюбки виправлю цю помилку.

— А що Яворський? Назавжди повернувся? — кидає на мене погляд і швидко відводить очі. То ось чому вона запропонувала з ним зв'язатися. Щоб дізнатися щось про Макара. 

— Макар повернувся? — у його голосі щире здивування.

— А ти не в курсі? — зиркає на мене Аня.

— Е-м-м, ні. Ми не спілкуємося уже багато років. Він обірвав усі контакти, а я не наполягав. У Макара тоді був складний період, — затинається, а я роблю кілька великих ковтків вина.

— Пропустимо його складний період, — незадоволено коментує Аня. — Він купив агенцію у якій працює Аля. Ти не знав цього?

— Алю, ви знову разом?

— Ні! — говорю надто голосно. — Ми… Я…