Розділ 3 "Між нами, дівчатками"

Грудень 2012 рік

Алевтина

— Ох, Алько, у мене зараз дах поїде, — труситься Людка, заламуючи пальці.

— Та не хвилюйся ти так. Це ж не перший екзамен, — намагаюсь заспокоїти.  — І досить його шарпати, — закриваю її зошит, — ти все знаєш, все здаси. Налаштуй себе на позитив. Де Мар’яна? Тобі терміново потрібна допомога психолога.

— Добре говорити, коли все склала, — бурчить у відповідь, гріючи руки на батареї. Мар’яна все здала і давно в гуртожитку, сумку збирає. — Ох і холодрига. Я поки додому доберуся в льодовик перетворюсь.

— Ну, з тебе буде невеликий льодовик. Пішли до мене, потім поїдеш.

— Ні, обіцяла одразу додому. Брат зустріне на вокзалі. — Та й мама просила до бабці навідатись, вона сьогодні у нічну зміну, не зможе занести їй продукти.

— Розумію.

— Я ж зараз така слухняна, хоч до рани прикладай, бо ще не пустять до клубу.

— А можуть?

— Ще не було такого, але краще перестрахуватися. Ох, швидше б відстрілятись, — закочує очі й підіймає їх до стелі, наче в молитві.  

— О, хтось вийшов, біжи, — штовхаю її, щоб поспішила.

Десять хвилин тому я отримала останню оцінку цього півріччя, попереду канікули, новорічні свята і багато міцного здорового сну. Буду відсипатись цілих два тижні. На душі легко й радісно. Зараз зайду до кондитерської й куплю щось смачне, щоб відсвяткувати вдалу сесію з батьками. А ввечері буду довго говорити телефоном з тим, хто змушує моє серце прискорювати своє серцебиття від однієї його усмішки. Мрійливо закочую очі і лякаюсь, коли їх хтось закриває долонями.

— Це викрадення, не рухайтесь, — тихо говорить Макар, а я починаю сміятись. — Привіт, — обіймає мене й цілує в щоку при всіх.

— Ти ж сьогодні не мав приходити, — радію, що бачу його.

— Я за тобою. Є час тебе відвезти додому, взяв у мами автомобіль, щоб ти не мерзла.

— Я все склала! — повідомляю радісно.

— Навіть не сумнівався, — задоволено усміхається. — Тоді ходімо?

— Не можу, я тут в якості підтримки, Люда тільки що увійшла.

— Складний процес, — бурчить, але не сердиться. — Які плани на вихідні? Сходимо кудись?

— Ти забув? Ми ж святкуємо закінчення сесії і Новий рік у суботу.

— Двадцять дев’ятого числа Новий рік?

— Так, все разом, — усміхаюсь з виразу його обличчя. — Не поїду ж я тридцять першого до Люди.

— Ану нагадай, що це за поїздка, — стає навпроти мене й обпирається руками на підвіконня.

— Люда запросила усіх нас в гості. Ми будемо святкувати все одразу, бо не побачимось цілих два тижні. Ти все прослухав! — б’ю його в плече, але він навіть не ворушиться.

— Таак, а що робити мені у суботу ввечері?

— Думати про мене, — знизую плечима.

— Це зрозуміло і не обговорюється. Мені цікаво, чи будуть у вашій компанії чоловіки?

— Так, брат Люди — Тимофій. Вона обіцяла познайомити.

— Ти не поїдеш! — заявляє й відсторонюється.

— Як це? Поїду! Я їй пообіцяла.

— Тоді я поїду з тобою, інакше не відпущу.

— Хто сказав, що ти можеш мною командувати? — намагаюсь говорити суворо.

— Ну, ти ж мною командуєш, тому все закономірно, мишко. — І хлопців візьму, щоб було веселіше.

— Я не проти. Зараз Люду запитаємо.

— Твоя Люда завжди рада компанії. Алю, — підходить ближче й понижує тон, — в мене є пропозиція від якої ти просто не маєш права відмовитись.

— Заінтригував, — протягую, дивуючись його серйозності.

— Зустріньмо Новий рік разом? Тільки удвох.

— А як же дача Захара? — Макар не знає, але я ледве випросилась на це святкування.

— Хочу тільки з тобою, — говорить на вухо, обіймаючи за талію.

— А де?

— У мене. Мами не буде вдома, її знайомі запросили в гості. Якщо скажеш ні, я наполягати не буду.

— На всю ніч?

— Як вирішиш ти. Скажеш поїхати на дачу, поїдемо.

— Ну… — його пропозиція застала мене зненацька. Я ще не була у Макара. Він якось приходив до мене вдень, коли батьки були вдома, ми тоді ходили в кіно. Але удвох на всю ніч жодного разу не залишались. І що я скажу батькам? Хоча, я ж вже відпросилась на дачу, доклавши максимум зусиль, можу нічого не говорити. У Макара я буду в повній безпеці, в порівнянні з сумнівною дачею, яка знаходиться за тридев’ять земель.

— Добре, давай удвох, — відповідаю збентежено.

— Склала! — голос Люди руйнує романтичну атмосферу і оголошує, що час підготовки до свят розпочато.

З самого ранку двадцять дев’ятого грудня, ми з Анею їдемо на вокзал, щоб відправитись до Люди. У нас цілий план на сьогоднішній день. Спочатку ми будемо святкувати в неї вдома закінчення сесії, а потім підемо на святкову новорічну дискотеку, куди й мають приїхати хлопці. Анька сонна й цілу дорогу дрімає, смішно теліпаючи головою. Постійно доводиться її притримувати, щоб вона не вдарилась чолом об сидіння спереду.

— Приїдеш з гулею і будеш найкрасивіша, — тихо сміюсь, а вона лише відмахується, ховає руки в рукавах й знову заплющує очі.

— Ненавиджу так рано вставати, тим паче на канікулах, — бурчить сонно і більше жодних звуків не видає.

На вокзалі чатує Люда, радісно нас зустрічаючи. Витягаємо свої пакунки з гостинцями та продуктами до свята й виходимо з маршрутки. Добре, що вона живе не дуже далеко від вокзалу і йти доводиться недовго. Вчора була відлига, а вночі знову вдарив мороз, тому дороги слизькі. Я постійно сковзаюсь і Ані доводиться мене тримати, щоб не впала.

— Така худа, а важка, як слон, — бурчить на мене, коли нарешті доходимо до будинку Люди. Її мама сьогодні на роботі, а тато щось майструє у гаражі, у нашому розпорядженні цілий будинок. Брат з самого ранку поїхав до своєї дівчини, тому знайомство відкладається. Будинок у них невеликий, але місця все одно більше, ніж у нашій двокімнатній квартирі. У кожного своя кімната й одна навіть вільна. Люда нас проводить на кухню, де ми відігріваємось й п’ємо чай з лимоном. Потім вивантажуємо на стіл продукти й складаємо меню з того, що маємо.