ПЕРЕД МОВА

Ha початку 17 століття більша частина українських етнічних земель знаходилась під владою Республіки Обох Націй, більш відомої як Річ Посполита. Та 1648 року розпочалося велике козацьке повстання, очолюване Богданом Хмельницьким. Головними причинами бунту стали вседозволеність безкарність шляхти повна i та активізація української православної церкви, якій жорстко протистояла католицька Республіка.

Величезний тиск на православну Київську митрополію, із метою її переходу у католицтво, призвів до релігійного розколу, закріпленому Берестейською унією 1596 року.

Частина визнала духівництва католицьке віровчення та підлеглість Папі Римському, як того хотіла Річ Посполита. Але інша частина виступила категорично проти і замість порозуміння унія призвела

до ще більшого релігійного розбрату.Завдячуючи вдалим військовим та дипломатичним діям, повстанці змогли створити власну державу під назвою Військо Запорозьке або Гетьманщина. Територія країни ділиться на адміністративно- територіальні одиниці, які називаються полками. Кожен полк очолюється виборним полковником, розповсюджується чия козацьким влада не лише на козаків, a й на все населення території полку. При цьому деякі міста як, наприклад, Київ, Луцьк, Мукачево, Кам'янець-Подільський зберігають широкі права на самоврядування. Очолює військо Запорозьке виборний гетьман Богдан Хмельницький.Богдан

Хмельницький

прагне

закріплення влади власної родини з

одного боку, і визнання Гетьманщини,

як країни рівної із іншими країнами

Європи, з іншого. Тому він одружив свого старшого сина Тиміша Розандою Лупул - дочкою Василя Лупула, правителя Молдови. Тиміш мав стати наступником батька, а його нащадки, завдяки походженню матері, були б рівними іншим європейським монархам. Ta 1653 року Тиміш загинув. Другий син Хмельницького - Юрій, ще дуже молодий, a здоров'я Богдана стрімко погіршується. Все це ставить під сумнів можливість Хмельницького заснувати власну монархічну

династію.Політичне становище молодої держави досить складне. Із заходу наразі

знаходиться Річ Посполита, яка прагне повернути контроль над бунтівним регіоном. Необхідність весь час відбиватися від військ короля Яна II Казимира, призвела до пошуку компромісів із північно-східним сусідом Московським царством. Союзу сприяло і те, що Московія є також православною.B результаті, після Переяславської ради 1654 року, підписані Березневі статті. За ними Військо Запорізьке визнає частковий протекторат московського царя, але зберігає свої органи управління, включно із духівництвом, збройні сили та право на дипломатичні відносини 3 іншим країнами за виключенням Речі Посполитої та Османської імперії. З свого боку, цар Олексій Михайлович Романов розмістив на кордонах Гетьманщини війська. Крім того, залоги московитів розміщуються y деяких мiстах Гетьманщини, наприклад, Києві. Цей договір категорично не подобається Речі Посполитій, яка вважає землі Гетьманщини своїми, і вона оголошує Москві війну. Але царські війська, разом із козаками, завдають полякам кількох нищівних поразок. Та вже 1656 року сторони укладають Віленське перемир'я. Підписання проходить без участі представників гетьмана та порушує ряд домовленостей між Військом Запорозьким та Московією. Це підштовхує козацьку старшину, яка і раніше не одностайно підтримувала зближення із Москвою, до пошуку нових союзників.Ha півдні знаходиться Гетьманщини васал  Османської імперії - Кримське ханство, очолюване ханом Мехмедом ІV Гераєм. Крим прагне не допустити значного зміцнення Московського царства або Речі Посполитої. Від спустошливих татарських набігів потерпають всі сусідні країни. Москва вимушена навіть платити хану данину, яку називають поминки. Військо Запорозьке з одного боку є буфером між татарами і іншими державами, а з іншого, часто заключає військові союзи із ханством.Найближче татарських знаходиться

до земель

Запорозька

Січ.

Очолювана кошовим отаманом, вона проводить власну, досить незалежну політику і є, фактично, автономією у складі Гетьманщини. Так, наприклад, більшість січових козаків не визнають протекторату Московського царства. представники

відмовилися

московському

присягати на царю

Переяславській раді.