Частина ІІІ Останній подих Осені

11. Ти мій захід і схід

Ти мій захід і схід,

Моє сонце, мій лід,

Печаль і мука моя.

Бо я тільки твоя. ‌

Твій голос мов барабан-розриває мене з середини.

Твій погляд вогонь, який обпікає тіло моє.

Твої руки гаряче залізо, а губи твої... ‌без слів... ‌

Ти мій схід, що відкрив у мені нові обрії. ‌

Хоч не разом, але завжди поруч ми.

Ти творець мій, творець моєї жіночності.

А я просто маленька дівчинка.

Ти мій захід і схід,

Моє сонце, мій лід,

моя печаль і мука моя,

бо я тільки твоя!

12. Кортить мені

Кортить мені торкнутись уст твоїх – гарячими устами.

Кортить зловити погляд твій,

Коли ховаєш очі, «захищаючись» ласкавими словами.

Вчерговий раз брехня солодка ллється,

крізь заціпенілі зуби.

Чи брешеш Ти, чи так Мені здається??

Слова ж твої, солодкі немов – Мед,

А серце так від них невпинно б'ється.

А я лиш погляд твій ловлю І думаю…

«Чи брешеш Ти, чи так Мені здається??»

Вчерговий раз, та варена лапша,

Прикрашає наївні вуха.

Слова твої солодкі немов – Мед,

Тільки, я от бачу гіркі муки…

13. Немає правди і брехні вже сповна

Вже знову світанок,

І прийшов новий день.

Ти стоїш на порозі нових проблем.

Сил терпіти немає вже сенсу!

Втекти б кудись

Де не відчувати стресу...

Зміст новий у нового дня,

Стоїш ти немов та статуя.

Відкололася знову частина тебе,

Немає сенсу терпіти це все...

Порожні обіцянки, слова і діла,

Не роблять людину - Людиною,

Тільки правда вся - У чому вона?!

У "нових" обіцянках, словах і ділах?

Ти віриш у все це?! Так, Ти йдеш ти Назад!

Не віриш у себе, в свою правоту,

БРЕХНІ шукаєш - так її ДОСХОЧУ!

Немає правди і брехні вже сповна...

Втекти хочеться, а немає "куда".

14. Моя, дівчинко, не плач

Моя, дівчинко, не плач, не треба.

Сльози лиш дощ,

який ніби капає з неба .

Бува моросить, а бува заливає.

Моя, дівчинко, все погане і хороше минає.

Голівка звичайно все пам'ятає.

І радість і горе ми зустрічаєм.

Зі сльозами на очах, а вони ж віщають:

Про страх і кохання,

Віру й страждання...

Сльози ж різними бувають!?

Так, ці краплі солоні,

Немов вода в морі.

Зате скільки користі бува вони приносять...

15. Я буду твоя

Я буду твоя - Неземна,

Холодна, гаряча й легка.

Мов пір'їна, торкатимусь губ,

мов тих крижаних труб.

Ти холодний мов лід - крижаний.

Мурашки по шкірі моїй,

Покрили тіло моє, холодним дощем.

Я руку твою, візьму в долоню свою.

Зігрію в обіймах тебе,

нехай не тремтить тіло твоє.

16. Манять мене

Манять мене твої карі очі,

І погляд ніжний ( Аж серце тріпоче).

Я чую гуркіт удару дзвонів,

Що кличуть до тебе у гості.

У гості до тебе - до теплих обіймів.

В яких так безпечно, у яких так потішно.

В руках твоїх не страшно, а ніжно.

Впусти мене холодної ночі,

Я полежу у ліжечку поруч.

Не буде холодно, ні тобі, ні мені.

Буде просто спокійно тобі.

Я полежу у ліжечку поруч,

і берегтиму твій сон тривожний.

Тільки не кидайся у прірву ночі.

Ти чуєш? Я тут, я поруч!

Відкрий свої очі. Зазирни в мої вічі.

Тобі вже не страшно, ти - цілий.

Тебе намагалась взяти ніч у полон.

А як же я? Я не твій сон!...

17. Огорни мене теплом своїм...

Огорни мене теплом своїм...

Візьми мене в обійми.

Торкнися мрій, думок моїх,

Словом, що таїться.

Нехай розтане крига та, що спокою мені не дала досі.

Огорни мене своїм теплом,

Бо сумує серце й досі.

Мороз по шкірі пробіга, коли тепло і холод... зіткнулися...

на тій межі, що не давала спокій

Між вогнем й водою, я

Стою немов та статуя...

Одна холодна сторона,

А інша... така гаряча.

І дес-не-десь ось та межа, З

якої легко зірватися.

І ось знову ти!

Читаєш мої думки...

18. Мені не варто мовчати, І кричати не варто

Мені не варто мовчати,

І кричати не варто.

Все одно не почуєш слова сказані.

Не зрозумієш істини,

Яку б пояснити хотіла .

Не відчуєш почуттів,

Які я так "хранила".

Мов ангел берегла обітницю мовчання.

Коли кричати хотілось,

А довелося - мовчати...

Мовчання ж вбиває,

Душу розриває...

Бо тисячі слів, які були б сказані,

Полетіли б у "вирій" зграєю.

Можливо вони б лишились у пам'яті,

Та ти усе одно стер би їх з пам'яті.

А ми не ховалися б від вуалі минулого,

Вона знайде шлях до майбутнього...

Ще довго вона гратиме в ігри,

Ранитиме наші душі іглами.

Встромлятиме їх якнайміцніше,

Щоб ми були тихіше....

19. Останній подих Осені

Мені не треба подарунків,

І порожні обіцянки, також залиш собі.

Даруй мені дарунки, в яких є часточка душі.

Не шкодуй на мене хоч трішечки уваги,

усмішки і радощів мілких.

Нехай твоя душа засяяє добром,

яким ти ділишся в похмурі дні.

Нехай той вогник, що запалиш в серці,

зігріє в осінні холодні дні,