Частина І За філіжанкою спогадів

1. А можна я буду грати!

А можна мене не буде існувати?

Мені вже  набридло  грати.

Грати в ігри, у  яких я йду за грати.

За грати почуттів, яких від себе не сховати.

А можна я буду грати!

Грати на нервах, які вже й так обірвані.

Немов шматки ганчір’я на підлозі розкидані.

А можна я буду за гратами,

Щоб не марнувати час стражданнями?

 Бо їй немає, що тобі дати,

А мені є що тобі подарувати.

Мені за гранню  видніше,

Бо почуття мої значно сильніші.

Когось переповнює страждання,

А я переповнена сподіванням.

Хотіла б на фортепіано заграти,

Та я за гратами, марную час сподіваннями.

А можна ти не існуватимеш?

Або ж гратимеш в ігри там –за гратами.

Я збоку буду сміятися,

Енергією твоєю «напиватися».

***

2. Мені не хочеться спати!

Мені не хочеться спати!

А так хочеться літати!

Хочеться в бути в полоні,

Твоїх рук гарячих.

Відчути б дотик уст багряних.

3. У променях сонця, трава грається

У променях сонця, трава грається,

Огорнута теплом, ніжністю.

Легка на дотик втомлена осінню,

Віддає свій шарм Зимі-злодійці.

Зима-злодійка моментом користується,

Чекає завершення осені.

Травинка, що в променях сонця грається,

Надіється на повернення літечка.

Зима-злодійка підкрадається,

Забира життя в молодої травиночки.

4. Залиш мені чашечку спогадів про себе

Залиш мені чашечку спогадів про себе,

Нехай вона нагадує про тебе.

Про першу зустріч та останній поцілунок.

Про чай і каву в яких залишився смуток.

Залиш мені увімкнене світло,

Нехай обличчя твоє мені буде видне.

Нехай печаль, мука від серця відійдуть,

Бо чашечку з «чаєм», я розіб’ю!

Розіб’ю об землю,

Як ти розбив серце.

Воно неспокійне,

воно сильно б’ється.

Б’ється  від смутку, від радощів б’ється.

Б’ється

                                               5. НА ЗЛАМІ

Крапля за краплею по щоці котиться,

До чого цей світ зводиться?

Погляд на небо дивиться ,

А неба вже нема,

Воно – «закоптилося»:

ГРАДами, кулями й гарматами,

Димом з коліс підпалених, мішками зі шматтями,

Плоттю людською, душевними травмами…

Все менше людей і віри вже – менше!

Сонця нема і прихисток – стерся!

Тікати б кудись де мир і любов,

Чи потрібен Ти – Там? – «Это ж не дом!»

«Слеза по щеке покатилась  вновь.

Вместо дома – РУИНА!

Вместо покоя – ЗВУК БОМБ.

Очередной пушки слышен удар.

Опять в кого то попали,

Нет покоя нам!

Убежать куда то где мир и любовь?

Где враг слаб и зажить бы вновь.?

Не прятатьса от пуль, и танков рёва?

Я враг народа?!..

Или я – Патриот?!..

Оружие в руках - иду первым в бой.

Я за страну в которую влюблён.

Я за синее небо, и за чистый лан

За родную «Батьківщину і злений гай».

Крапля за краплею по щоці котиться,

До чого цей світ зводиться?

Погляд на небо дивиться ,

А неба вже нема,

Воно – «закоптилося».

Все менше людей і віри вже – менше!

Сонця нема і прихисток – стерся!

Тікати б кудись де мир і любов?

Чи потрібен Я – Там?

Це ж не мій «дом».

6. Давай полетимо з тобою у осінь

Давай полетимо з тобою у осінь,

Коли вітер колихатиме наше волосся.

Коли шепіт жовтого листя

Секрети розповідатиме про теплеє літо.