Розділ 8

Лорейн

Поки Генрі знову зависнув у своїй грі, я вирішила трішки прогулятися готелем. Все поривалася навідатися до Івара й запитати як він, перевірити його стан, але… Хто він для мене? Просто власник готелю, що люб’язно запросив нас з сином пожити тут якийсь час. Не більше й не менше, а я вже поводжуся так, ніби він не просто мій гарний знайомий, а може навіть друг чи… Ні. Краще зупинитися на цьому, поки не пізно.

Так і спинилася, ніби вкопана, мало не біля самого адміністратора. Привітний чоловік якраз поставив останній підпис в якомусь документі та склав його до решти ще неопрацьованих папірців. Здається, це було щось термінове й від того, що мені не було чого робити, навіть захотілося допомогти. Проте кремезний чоловік з дуже навіть відповідним йому ім’ям — Тор, дбайливо виніс суп та поставив його на столик біля стійки реєстрації. 

— Це для Івара? — щось потягнуло мене за язик, як тільки Тор знову сховався на кухні, де в цей час повним ходом кипіла робота. Все ж було чимало відвідувачів.

— Так, пані, — Сорен не відірвався від паперів. Напевне й справді щось дуже важливе.

— Ви, мабуть, зайняті. Давайте краще я віднесу, — знову ж таки не втрималася й запропонувала. Ну чому ж мене так тягне до Івара?

— Якщо ви не проти, то…

— Та ні, — вже схопила тацю з ароматним супом, над яким клубочилася пара. Ммм, аж ніздрі залоскотало, викликаючи бажання щось терміново попоїсти, хоч ніби й вже встигла перекусити годинку тому.

— Дякую Вам, — лагідно промовив Сорен, коли я вже була на сходах. 

Майже бігла, поспішаючи до Івара. Хоча було б чому… Супчик, звісно, був смачним, але в Іваровому стані навіть ризиковано було подавати його таким гарячим. Ще обпектися на додачу йому бракувало… Тож мій поспіх був абсолютно нікому не потрібним. 

— Іваре, можна? — постукала й почекавши деякий час, увійшла.

Звісно, я не чекала, що Івар бадьоро вигукне своїм чарівним тенором щось на зразок: «Увійдіть». Швидше чекала на ледь чутний та охриплий шепіт. Проте навіть того не почула. Тому поволі увійшла до кімнати, поставивши тацю на столик поруч з Іваром. 

Мимоволі замилувалася картинкою — чоловік з на диво рум’яними щоками, мирно собі спав на просторому дивані посеред кімнати. Його чоло то хмурилося, то знову робилося таким безтурботним, ніби він був ще якимось хлопчаком, що навіть не чув про таке поняття, як проблеми. Могутні груди Івара поволі здіймалися, здригаючись від сильного кашлю. Але чомусь в ці моменти він виглядав навіть прекрасніше… 

Та що ж це з тобою! Краще мені піти!

— Годі! Стій! — раптово прокричав Івар, сильно закашлявшись. На обличчі красунчика було стільки суму, ніби я була його нареченою й збиралася покинути чоловіка.

Мимоволі затрималася, турботливо доторкнувшись до його чола. Та він весь горів. Але ж Івар випив пігулки, а тепер йому було значно гірше. Можливо, навіть почав марити…

Схопилася на ноги й принесла вологий рушник та поклала на його чоло. Не стримала себе й обережно почала водити пальцями по його красивому обличчю, поволі опускаючись до шиї, а потім плечей. Повсякчас нагадувала собі хто я і що не маю на це жодного права, але не могла не милуватися таким досконалим тілом. Легкі морщинки від посмішки та ямки на щоках змінювалися виступом ключиці та масивними біцепсами, немов з тренажерки… Іноді ця купа м’язів судомно здіймалась, а густі брови напружено зсувалися до перенісся. Декілька разів Івар стиснув пальці в кулаки, але майже одразу ж розслаблявся… Навіть страшно було уявити, що за кошмари його так турбували. Забравши вже теплий рушник з чола, я мимохідь спинилась на мокрому волоссю, яке чомусь захотіла відгорнути. Якийсь прикрий вужик крутнувся всередині, що я так по-дурному розглядала молодого чоловіка, немов вперше бачила… 

Проте Івар не дав мені насолодитися картинкою, яку бачила стільки часу. До всього мого спантеличення додався тепер ще й дотик. Він бережно спіймав мою долоню та повернув голову до мене. Здавалося, що Івар вже при тямі й цілком усвідомлював свої дії, проте його очі досі були закритими. Хоча… довгі вії, такі непритаманні чоловікам, поволі відчинилися й на мене втупився погляд незрівнянно красивих сірих очей із карим малюнком, який рідко коли можна було помітити. Вони блищали, вказуючи на сильний жар, але я не могла навіть відвести від них свій погляд, завмерши на довгі хвилини. 

Як тільки усвідомила, що я роблю та хотіла вже було підвестися й хоча б допомогти йому із супом, як Івар взяв мене в тісне коло обіймів. Так само як і я, вдивлявся у мої очі, довго й нудно. Але нікому не хотілося це припиняти. 

— Чому ти зробила це? — раптом запитав він, а я просто завмерла, не розуміючи навіть про що він говорить. Про суп чи що? Але чому я мала б його не приносити. Чи може це про те, що ми робили зараз? Тоді звідки минулий час? — Мені боліло… Досі болить.

Отже, це щось більше? Минуле накрило його, як тільки жар достатньо ослабив тіло, щоб увірвалися спогади? Мабуть. Що ж зломило його? Моя історія була не з легких, але в його голосі чулося стільки страждань…

— Ти потрібна мені… Невже ти не розумієш цього? — викрикнув Івар, а я було хотіла сказати хоча б щось, проте не змогла. Та й чи варто було?

Івар припав до моїх вуст, змушуючи завмерти від несподіванки. Навіть не опиралася, хоча розуміла, що перед усім цей поцілунок був адресований зовсім не мені. Мабуть, коханій, з якою… Гадки не маю, що в них там було, проте я не мала права забирати ці поцілунки. Хоча зрадливі відчуття жадали відповісти. А Івар… він не мав жодного права використовувати мене! Більше я цього нікому не дозволю!