Розділ 3: Ігнорування

POVДжинні Візлі

 Від тоді, як я вперше навідалася до Тонкс минуло майже два місяці і за цей час встигло відбутися багато чого цікавого.

 Тепер ми зустрічалися один або два рази на тиждень, пили маслопиво в «Трьох мітлах» й поліпшували моральний стан Дори. Частота наших зустрічей залежала, здебільшого, від того, скільки домашніх завдань мені задавали й від того, скільки роботи було в подруги.

 Час і місце зустрічей ми узгоджували за допомогою повідомлень, які надсилали патронусами. Листування, як варіант дистанційної комунікації, одразу відпадало — листи могли перехопити смертежери (це був їхній новий метод залякування та пошуку інформації). Ясен світ, в наших листах нічого секретного не могло бути, але ризикувати всеодно не надто хотілося.

 До нового методу я пристосувалася швидко. Єдине, що мене дивувало, то це форма патронуса Тонкс. Справа в тому, що патронус, як і анімагічна форма, має відображати справжню сутність людини. У подруги він набував форми значно більшого, ніж у природі, вовка, який геть не пасував до неї, тож перший раз я подумала, що він належить комусь іншому.

 Але користуватися такими повідомленнями  ми почали лише після маленького непорозуміння. Якось, прийшовши в Ґоґсмід, на звичній ділянці Дори замість неї я застала її співробітника, якого бачила, коли вперше провідувала подругу. Я простирчала в його полі зору близько години, поки не вирішила, що у Тонкс того дня, напевне, був вихідний. На наступний день я знову вирішила прийти й цього разу мені пощастило: подруга була на місці. Вона зі сміхом розказала мені, що співробітник, якого, як виявилося, звали Лі, подумав, що я її дівчина.

 Важко було зрозуміти, що саме я відчувала, слухаючи оповідь подруги, але я намагалася про це не думати, як і в інших подібних випадках.

 Одного разу, коли міський годинник вже встиг пробити шосту вечора, ми з Тонкс стояли біля нашого улюбленого шинку й прощалися. Але нам ніяк не вдавалося це зробити: мені на думку постійно спадали дурнуваті жарти в стилі Фреда та Джорджа й, вислухавши їх, подруга починала розказувати історії, які були схожі за змістом.

 — Вже сутінки надворі, — зауважила дівчина, нарешті згадавши про час. Вона уже змирилася з тим, що я, попри заборону, ходила в Ґоґсмід, але всеодно намагалася відправляти мене назад якумога раніше (зазвичай, о п'ятій годині).

 — Дякую за гарно проведений час. До зустрічі, Джинні! — Дора тепло глянула на мене своїми мерехтливими карими очима, які вже повернули свій природний колір.

 Я не стрималася й поривчасто обійняла свою подругу. Дівчина цього не очікувала, проте повторила мою дію. Як приємно було почути і відчути стукіт її серця, вдихнути терпкий запах її парфумів, котрий чомусь здавався таким рідним...

 Коли я нарешті відпустила Тонкс, та запитально на мене глянула. І хоч пояснення були зовсім не обов'язковими, та все ж я не змовчала:

 — Герміона вичитала у якійсь маґлівській газеті, що їхні вчені виявили, що обійми підвищують рівень щастя.

 — Он як.

 — Е-е-е... Ну, то бувай! — випалила тоді я і пішла геть, навіть не дочекавшись відповіді.

 Подібні випадки у нас вже траплялися, але цей запам'ятався мені найбільше. Я намагалася вперто ігнорувати їхню причину, але щось мені підказувало, що мого терпіння виставить ще не надовго...