Розділ 2: Перша зустріч

POVДжинні Візлі

 Рішення з'явилося доволі швидко. Згідно з ним, для здійснення бажаного мені потрібно було позичити в Гаррі Карту Мародерів. Вибору в мене не було. Тож у вихідний день після сніданку я вирушила пошуки Поттера, які не забрали в мене багато часу: хлопець сидів в одному з м'яких крісел Ґриффіндорської вітальні.

 Не помічаючи нічого навколо, Поттер читав пошарпаний підручник із Зіллєваріння, з яким останнім часом ледве не спав. На щастя, біля нього не було ні Рона, ні Герміони, що значно полегшувало справу.

 Я підійшла до нього і почала розмову:

 — Салют, Гаррі! Чи не міг би ти позичити мені карту Мародерів?

 Ґриффіндорець здригнувся і з поспіхом закрив книжку.

 — Вибач, Джинні, що ти сказала? — запитав він.

 Я повторила свою попередню фразу.

 — Так, звісно. Почекай трохи, я зараз її принесу, — сказав Гаррі і зник в напрямку хлопчачих спалень.

 «У мене все так легко вийшло! Він навіть не здогадався спитати мене нащо мені карта!» — подумала я. «Але, з іншого боку, чого ще можна було очікувати від Поттера?».

 Так, Гаррі я відверто недолюблювала, хоча намагалася цього не показувати, адже він найкращий друг мого брата та Герміони, псувати стосунки з якими мені не надто хотілося. Причина була в тому, що, як банально це не звучало б, коли я була закохана в Поттера, то він не звертав на мене ані крихти своєї дорогоцінної уваги. Прислухавшись до Герміониної поради, я почала вести себе з ним більш розкуто, але, не дочекавшись відповідної реакції, облишила спроби налагодити з хлопцем стосунки. В глибині душі я розуміла, що його вини в цьому немає, але зробити з собою нічого не могла.

 Минуло п'ять хвилин після того, як Гаррі пішов за картою і ось він уже стояв перед мною із згортком пергаменту в руках.

 — А нащо, власне, тобі знадобилося Карта Мародерів? — запитав хлопець, уже віддавши мені її.

 «Не кажи гоп, поки не перескочеш», — згадалася мені улюблена приказка професора Флитвіка.

 — Треба піти в Ґоґсмід, — відповіла я Поттеру, не збрехавши і розвернувшись на 180 градусів подалася в бік виходу.

***

 Скориставшись проходом Одоноокої відьми, мені вдалося успішно дістатися до чаклунського села. Але тут одразу виникла нова проблема: я не мала зеленого поняття, де саме чергує Тонкс і чи вона взагалі сьогодні працює.

 Мені довелося обійти весь Ґоґсмід уздовж і впоперек, благо село було невеличким, щоб з'ясувати, що дівчину поставили чергувати біля найпопулярнішого шинку — «Трьох мітел».

 Постать подруги я впізнала ще здалеку. Чаклунка була одягнена в сріблясто-сіру аврорську уніформу й задумано міряла кроками свою ділянку.

 Коли я зрозуміла, що вона мене помітила, то замахала рукою і пішла їй назустріч.

 — Здоров, Джинні.

 — Салют, Тонкс! — привіталася я.

 Вона виглядала змученою, може й хворою, а в її усмішці я помітила щось силуване. Від нашої останньої зустрічі у «Барлозі» барвистості у її образі знову поменшало: колишнє попелясто-русе волосся змінилося на мишасто-сіре. Цей колір пасував до її уніформи, та насправді точно відображав настрій дівчини: після смерті Сіріуса у неї зникла здатність до метаморфомагії.

 — Що ти тут робиш? — запитала Дора.

 — Гаррі розповів, що ти в Ґоґсміді і я вирішила до тебе навідатись, — пояснила я.

 — Он як. Ти використала його плащ, так?

 Я кивнула, вирішивши не розповідати подрузі про карту Мародерів.

 — Від смертежерів він не врятує. Тут небезпечно. Тобі слід негайно повернутися в замок.

 — В Гоґвортсі безпечніше не більше, ніж тут. Захисні чари також покривають селище. І аврорів тут більше.

 Дівчина поглянула на мене своїми втомленими очима і, напевно, зрозуміла, що сперечатися зі мною марна справа, тому сказала:

 — У мене скоро закінчується варта, якщо хочеш, можемо трохи посидіти у «Трьох мітлах».