Глава 16. Острів бажань.

ЛЮДСЬКА ЗЕМЛЯ – ПТАШИНІ ЗЕМЛІ.

Сашка та Стас чекали на високій кручі на правому березі Дніпра. На обох був зручний одяг – спортивні костюми та кросівки, кепки на головах, за спинами – рюкзаки, готові до подорожі у чужий світ. Та відчували вони себе недобре. Здавалося, що то все чиясь хитра вигадка, хтось вирішив посміятися з довірливих друзів Ліни, зараз вискочить гурба і насміхатиметься, зніматиме на мобільні їхні витягнуті розчаровані фізіономії, а потім ще й виставлять в інтернет на загальне посміховисько. Одне на одного вони навіть не дивилися, лише позирали зрідка скоса, непомітно, бо що казати? Виглядають справжніми дурнями. Саша ще хоч трохи сподівалася, а Стас і раніше не вірив у дурниці, просто не хотів подругу залишати саму. Досить і того, що без вісти зникла Ліна. Та уся оця маячня з іншими світами... Нарешті він повернувся до подруги:

- Сашко, давай вертатись, бо то усе дурня!..

Дівчина підняла на товариша очі, сповнені розпуки. Вона ж бо вчора повірила тому пройдисвітові, що назвав себе драконячим принцом. Та відповісти вона не встигла, бо хтозна й звідки насунулась темна хмара, пориви вітру зривали зелене листя з дерев, піднімали в повітря сміття. Юнак та дівчина підняли голови і мало не впали. Над головами завис... дракон! Справжнісінький дракон, сіро-зелений, місцями яскраво-смарагдовий, з великими чорними крилами, які і здіймали вітер. І це остаточно розвіяло сумніви навіть у голові скептичного Стаса.

Сашка рукою притримувала кепку, щоб не злетіла, переможним поглядом кинула у Стаса і знов милувалася бездоганною істотою, що парила угорі. Дракон опустився поруч на траву і схилив голову у бік людей. Він був величезний і водночас граціозний, і це був не принц  Гардінг. Стас про таке навіть не здогадувався, бо це взагалі був перший дракон, якого він бачив живцем. Але Олександра добре пам’ятала того, чорного, набагато більшого, грізнішого, величнішого, який забрав з весілля Василіну. То ще це мало означати?

- Ти – не Гард! – крикнула вона драконові. – Ти хто?

Чудовисько смішно схилило голову набік, немов цуценя.

- Чом ти не обернешся людиною?

Дракон, прислухаючись, схилив голову на другий бік.  Можливо, не всі дракони вміють обертатися? Можливо, в іпостасі дракона не можуть і говорити? Мабуть, його прислав Гард, бо хто міг ще знати про їхню домовленість? Сам, мабуть, не зміг, все ж він принц, а у принців важливих справ чимало.

- Ти від принца?

Дракон схилив голову, що можна було сприйняти за ствердження.

- Ти прилетів за нами?

Знову кивок.

- Ти віднесеш нас до Драколандії? До принца Гардінга?

Кивок.

- То добре! Ми готові! Нам, що, забратися тобі на спину?

Дракон заперечно хитнув головою, злетів, знов підіймаючи бурю, і підхопив обох лапами поперек тулубів. Кепка Олександри таки полетіла безбач. А дракон попрямував прямо у небо. Внизу ніс свої сині води старий Дніпро. Ластівки шугонули у сторони, пропускаючи велетня. Кілька потужних змахів крилами – і вони немов пірнули у мутну калюжу, щоправда, надто перелякатися не встигли, виринули в іншому світі. Одразу зрозуміло, що в іншому, бо ні Дніпра, ні величного міста над ним, і небо якесь сизе з бірюзовими прожилками хмар, крізь які нечіткою плямою просвічує сонце. Та головне – неймовірні водні простори під ногами. Океан? А онде зеленіє острів. То Драколандія – на острові? Він не здається надто великими, та й не малий, з піщаними пляжами, сірим громаддям скель, немов розсипаних по всій площі, з густими тропічними заростями.

Та де ж величні міста? Хіба дракони не в містах живуть, а селяться у печерах? По Гардінгові і не скажеш, начебто досить розвинена цивілізація, дещо схожа на середньовіччя, та вони ж пішли шляхом розвитку магічних здібностей, а не технологій, як ми. Саша та Стас із подивом споглядали, як наближається нерівний берег. Ледве опинилися над пляжем, як дракон випустив людей із лап, зробив крутий віраж і полетів геть. Піднявшись з піску, юнак та дівчина з подивом дивились, як темна крилата фігура меншає на тлі сизого неба і зникає, ніби розчинившись у просторі.

- Приїхали, - буркнув невдоволено Стас. – Куди це він нас затягнув? Не схоже на країну драконів.

- Варіантів – купа. Скоріш за все, Гард зараз прилетить. Чому нас віднесли на острів? Може, не хоче показувати нас іншим драконам. Може, знайшов саме тут якість сліди Ліни. Та головне – ми в іншому світі, Стасе! Ти усвідомлюєш це?! – очі дівчини сяяли від збудження і обличчя було мов у малюка, що потрапив у цирк, вона просипала крізь пальці пісок, який, втім, нічим не відрізнявся від піску на березі Азовського моря, хіба що більше мушель.

- То що? Чекаємо викрадача Ліни, - присів на пісок Стас.

- Чом ти так? Гард, здається, непоганий... дракон. До речі, як поживають твої сумніви?

- Спочили у смертних муках. Я, Сашко, звісно, реаліст. Реально, якщо бачу перед собою дракона – то він існує. Особливо реально було, коли ніс нас у своїх пазурах і я всю дорогу думав, чи долечу живим.

Дівчина засміялася.

- І все ж, про Гарда. Вважаю, чудова пара була б для Ліни. Просто вона обурена тим, що її викрали, що домовлялися за її спиною, не спитали згоди. Коли б вона знала принца краще, то могла б покохати його.