Глава 8. Знову замкнена.

ДРАКОЛАНДІЯ.

Я знову замкнена у покоях, самотня і зраджена рідним батьком. Добре, хоч повернули мою заплічну сумку. Перерили, звісно, та що там? Дзеркальце, серветка, рушничок, гребінці, косметичка та інші жіночі дрібнички. Чарівна сутність речей не на показ, щоб здогадатися, треба добряче поколупатись у їхній будові. А дракони вважають, що в усьому винна я, зла чарівниця. Мене навіть не вислухали! Не дали змоги виправдатись! Без суду і слідства повісили усі злочини. Як же мені жаль...

Жаль отієї нещасної дівчини, що постраждала невинно. Та її загибель не на моїй совісті, а на совісті  змовників -раконів. Хоча, про що я? У них немає совісті. Гризуть один одного, мов здичавілі собаки. До речі, навіщо я намагалася попередити короля з його йолопом-сином про зрадників? Нехай повбивають один одного, позбавитись нареченого – то був мій план В.

А дівчину шкода... Я майже ніколи не плачу, та тут не втрималась. Сльози покотилися горохом. А я ж її майже не знала... Та я вже нічого не можу виправити. Пробач мене, Саніто, в якійсь мірі я теж винна. Винна, що не загинула, що використала тебе. Та я навіть подумати не могла, що трапиться таке...

Все. Досить, досить! Треба ставити крапку, бо інакше і я послідую на той світ за своєю служницею. Бо вбивці вже знають, що помилилися і іншого разу прийдуть по мою душу. Не думаю, що вони розкаялися і забудуть свої плани. А в їхніх планах позбутися нареченої – це номер один. А мені й подітися нікуди. Сиджу під замком, сльози ллю.

 Ні, Гамаюни не здаються!

Треба заспокоїтись, взяти себе в руки. Обдумати ситуацію. Найвірогідніше, що мене знов спробують отруїти. Принц обіцяв сам мені приносити їжу? Гой, яка честь! Швидше за все, це він зопала вигукнув і не буде сам до такого опускатися. Та навіть якщо так? Гадаю, що отруту підсиплять ще на кухні, бо ніхто отруйників не шукав, усі певні, що винна чужа царівна. Та тут я маю чим зарадити. Як добре, що у мене є серветка, вирізана зі скатертини-хлібосолки! Сама себе, шестирічну, похвалила та по голівці погладила. І їжу, і питво я здобуду, тутешнього й краплі до рота не візьму! Тож трохи часу для спокійного життя маю. Але, лише вбивці зрозуміють, що отрутою мене не згубити, як почнуть вигадувати інші способи. І це вже недобре, бо зброї ніякої для захисту я не маю.

Роздумуючи над своєю долею, я змила чарівним лосьйоном косметику, яка робила мене схожою на Саніту, і сіла коло вікна, розчісуючи волосся. Чим довше я його розчісувала, тим довшим воно ставало та поверталося до звичного кольору. Зупинилася, коли кінчики стали трохи нижчими від лопаток, поки що досить, з довгим волоссям клопоту багато.

Розчісування трохи заспокоїло. Король вбити мене наказу не дасть. Чітко дав зрозуміти, що від старого договору з моїм батьком не відмовиться. А ось після другої церемонії, коли шлюб буде підтверджено, мене чекає, як я і гадала, маленька вежа і повна самотність. Та мене цей варіант зовсім не влаштовує.

І що я можу зараз зробити? Аж нічогісінько! Поки що маю просто берегтися від вбивць, які вільно ходять по палацу. Може, спробувати таки з принцом поговорити, достукатись, так би мовити, до здорового глузду?

Ой, не вірю я в здоровий глузд у дракона...

*       *       *

Гардінг, і справді, прийшов сам, приніс мені обід, поставив на стіл. Великий, похмурий, мов грозова хмара зависла над головою. Здається, лишень заговори до нього, як полетять у тебе блискавки, згублять навіки.

Поки я гадала, як розпочати розмову, він заговорив сам:

- Повернула свою подобу? Не знаю, як ти це робиш, та знай, що на мене твої чари не подіють! У мене імунітет до чарів Гамаюнів!

- Принце, давай поговоримо начистоту. То не я вбила служницю.

- І не ти прийняла образ служниці, щоб втекти? І не ти наклала на неї чари, щоб вона стала схожою на тебе?! Та я ж, коли повідомили, що моя наречена – мертва, ледь з глузду не з’їхав, бо то вже гарантована війна з пташиними племенами! А коли кинувся до покоїв, щоб впевнитись, і пасма волосся залишилися у моїх руках, мало не посідів! Та невже ти думала, що я не зможу відрізнити царівну Гамаюн від грубої підробки?! Дарма дівчину занепастила!

- Та подумай хоч залишками мізків, принце! Нащо б я її вбивала?!

- Що тут думати? Щоб втекти, щоб замести сліди! Я знаю, що ти збиралася вийти за іншого, за звичайного землянина. Знаю, що не хочеш за мене. Та не думай, що я цього хочу! Я просто виконую батьківську волю заради миру! Мав надію, що ми звикнемо одне до одного, змиримося. Та після того, що ти скоїла, я тебе зневажаю і ненавиджу.

- Я теж тебе ненавиджу, принце!

- Зрозуміти не можу, як можна вбити невинну людину?!

- А я зрозуміти не можу, як можна викрасти невинну дівчину! І як бути таким... бовдуром!

- Безглузда розмова! – Гардінг так стукнув кулаком по стіні, що штукатурка посипалася.

- Хоча б припусти, що по палацу ходять вбивці!

- Поки тебе тут не було, і вбивць не було! Досить, я не хочу слухати твої речі, зла чаклунко!

Принц грюкнув дверима, залишивши мене наодинці із сумними думками. Ця зустріч лише підтвердила мої побоювання: розмовляти з драконом немає сенсу. Що ж, я хоча б спробувала...

Зрозуміло, що, хоч як лоскотали ніздрі принесені страви, я ні до чого не торкнулася. Дістала чарівну серветку, звернулася до неї з повагою, мов до скатертини: