Глава 6. Метаморфози.

ДРАКОЛАНДІЯ.

Коли принц пішов, я нагукала покоївку, щоб допомогла переодягнутися, а насправді, щоб розпитати її.

- Саніто, - попрохала я, вмостившись у ліжку, - розкажи мені про Драколандію.

- О, у нас тут просто чудово! – засвітилися очі у дівчини. – Гарна природа, монументальні скелі, вічне літо. А які міста!.. А палац короля Гунтарха!.. Кожен з дитинства мріє сюди потрапити, а мені поталанило! Тепер я щодня бачу усілякі драконські дива!..

- А про самих драконів розкажи...

- О, дракони – то просто казкові істоти! Вони такі великі, такі гарні! І справедливі! Ніколи не карають без причини. Короля Гунтарха Першого я рідко бачу, бо у нього у правому крилі палацу свої слуги. Ліве крило – то резиденція його сина Гардінга, який має успадкувати трон, там я теж не буваю, хоча самого Гардінга зустрічаю частенько... Він приходить сюди, до центральної частини, де розміщені гостьові кімнати.

- Напевно, зустрічається тут із жінками? – здогадалась я.

- Не маю такого казати, - опустила голову покоївка, - та саме так. З жінками та драконицями.

- Гадаю, у принца багато коханок!

- Так, Василіно, ви праві. Та це й не дивно, він же такий гарний, просто неймовірний!

Та дівчинка закохана! Безнадійно закохана у господаря, який на неї і не гляне ніколи!

- Усі дракони – злі та жорстокі вбивці. Вони тисячоліттями нападали на різні народи, вибиваючи обтяжливу данину та забираючи полонених! Хіба ти не знала цього?

- Царівно... Василіно... Я можу казати лише про те, що бачу. А я бачу, що дракони добрі до нас. Особливо принц Гардінг! Він завжди в доброму гуморі, не раз давав мені золоті монети, коли я проводила його до покоїв...

- Коханок, - продовжила я за неї.

Зрозуміло, від закоханої дівчини нічого, крім захопливих ахів-охів не діждешся.

- Йди вже, - позіхаю, - спати хочу.

Не думала, що після подій сьогоднішнього дня я взагалі зможу заснути, та організм мабуть увімкнув запобіжник, бо засинаю міцно і без сновидінь.

Зате вранці прокидаюсь рано. Стою коло вікна, дивлюся на прилеглу до палацу територію, усю вимощену чимось типу тротуарної плитки, гадаю, з мармуру. Лише квадратики вкритого дрібною травою ґрунту, де зростають різноманітні, екзотичні, як на мене, деревця. Хоча, можливо, для цього краю вони звичні... Та ні, я ж вивчала у школі, що з деревами у світі демонів не дуже. Клімат жаркий, щось типу Єгипту, якщо хочеш, щоб щось виросло, треба постійно поливати та доглядати. Взагалі, виглядає все досить симпатично, дорого, видна рука досвідченого дизайнера.

Тільки як подумаєш, що знаходишся зараз на Марсі... Саме так, на Марсі існують одночасно два виміри. Один – мертвий світ, саме його й фотографують із Землі, саме туди опускаються автоматичні марсіанські станції, саме по ньому блукають марсоходи, відсилаючи знімки червоних марсіанських пустель. Другий вимір заселений драконами та нащадками людей чи інших істот, яких вони свого часу викрали та вивезли з рідних домівок. Драколандія – так називається цей вимір. Раніше тут знаходилось чимало невеликих королівств, які і між собою воювали і набіги на інші світи організовували, Та в результаті кровопролитних війн одному з Швидкокрилих, предків сучасного короля, вдалося об’єднати усіх під своїм крилом.

На Землі теж не один вимір. В одному живуть тільки люди, там розпочалася техногенна революція, яка пригнітила магічні потоки, саме там я навчалася в театральному ВУЗі. В іншому розташовані пташині королівства Гамаюнів, Сирінів, Феніксів, Алконостів, а десь там, за Загублених островах, кажуть, що й досі живе Стратим-птиця, мати усіх людей-птахів. Є на Землі ще й інші виміри, (а вже скільки їх у нашій Сонячній системі!) та мене зараз цікавить, як мені з Марсу потрапити на Людську Землю чи на нашу, Пташину. Між більшістю світів та вимірів існують стаціонарні портали, та я не чула, щоб такі були у Драколандії, бо дракони можуть відчувати «проколи» у космічному просторі, які називаються «кротовими норами» і використовувати їх для подорожей, при потребі навіть подовжуючи чи розширюючи, ламаючи при цьому простір. Також перенестися можна за допомогою портального каменю. Отже, якщо я втечу, мені потрібно або знайти стаціонарний портал хоч куди-небудь, або роздобути портальний камінь, або знайти якогось чарівника, який міг би розв’язати мої власні сили, тоді я б і сама створила такий камінь. На практиці робила таке під наглядом викладача, тож, гадаю, зуміла б. І полишити палац мені треба сьогодні до ночі, бо Його Мерзотність Гардінг натякав, що дає мені для відпочинку лише одну ніч. Тому і відкладати не буду.

Я дзенькнула у дзвіночок, на щастя, одразу прийшла моя покоївка, а не стара мимра, тож я, не довго думаючи, штовхнула дівчину у крісло, присіла навпроти і простягла до її носа круглий блискучий медальйон на ланцюжку:

- Хочеш таку грайку мати? – запитала, коли дівчина смикнулася, щоб зіскочити. – Слухай мене!

Вже зрозуміла, що Саніта меркантильна, до дарунків охоча, тож вп’ялася сірими очицями у прикрасу, яку я дістала зі своєї скарбнички. Я почала розкачувати ланцюжок так, щоб медальйон гойдався туди-сюди і заговорила монотонно:

- Страху немає, болю немає, зневіри немає, нічого немає, а Саніта засинає...

Мої предки по материнській лінії своїм чарівним голосом могли навіть на значній відстані з розуму зводити та зачаровувати. Хоч я і не отримала від матері із роду Сирінів родових здібностей у повній мірі, та вплинути на людину, та ще й з використанням підручних засобів можу.