Глава 2. Заручини з незнайомцем.

ДРАКОЛАНДІЯ.

Коли дракон разом зі мною пірнув у так звану «кротову діру», я ще на щось сподівалася. Що сталася жахлива помилка, що клятий ящер не знає, з ким зв’язався. Я ж вам не просто так, а  представниця могутнього роду Гамаюн! І батько мій не хто-небудь, а василевс, тобто, монарх Марадифії, чарівного острова, нашої споконвічної території! Та представитись під час польоту шансів не було, на висоті мені банально почало не вистачати повітря, а коли дракон відкрив міжрівневий перехід, то в мене й зовсім дух перехопило. Це вам не звичайний зручний портал, а насилля над простором! Тож не дивно, що після «кротової нори» я була в повній прострації, чим і скористався негідник. Виявилось, що він мало, що дракон, та ще й маг, бо лишень опустив мене на землю, як одразу ж дмухнув в обличчя, навівши оціпеніння!

 І от я, мов порцелянова лялька, очима тільки кліпаю, а рухатись самостійно не можу. А цей мерзотник, перетворившись на дебелого (дракони, вони всі не малі) молодого чоловіка, підхопив мене на руки і поніс до палацу. Вилицюватий, кремезний, чорні пасма густого волосся падають на груди і до ключиць дістають, плечі такі, що чотирьох таких, як я, може посадити і нести, дивиться на мене жовтими очиськами, мов з’їсти хоче. А я і язиком не ворухну, а стільки б могла цікавого йому сказати!.. Нехай, нехай, коли він дізнається, хто я така, лікті кусатиме, не знатиме, чим і відкупитися від мого батька, аби не розпочав війну. Дракони, вони люблять на чужі землі нападати, та останнього разу  їх так потріпали, що вони надовго затихли. І саме ми, Гамаюни, об’єднали народи, щоб дати ворогові відсіч!..

Та коли викрадач заніс мене до просторої зали і поставив на підлогу, підтримуючи, я побачила банкетний стіл та купу гостей, серед яких і мій батько разом зі свитою, то обуренню не було краю, та тільки все це всередині, бо зовні я й досі нерухома, безвільна. Та бути цього не може! Я здогадувалась, що тато спонукатиме мене до браку за політичними мотивами, за когось із Феніксів чи Сирінів, та не за дракона ж! Ми ж – споконвічні вороги! Тільки не це! Дракони – ситі, вгодовані борови, вікінги чарівного світу, зухвалі розбійники, нетесані бовдури! Самодури! Дикуни! Варвари! Невігласи! Чудовиська з дитячих казок! Ні, батько не міг віддати мене за дракона! Світ перевернувся, чи що?! Мене спитали?!

- Ось і наречена прибула, - мовив один з драконів підстаркуватого вигляду, схвально кивнувши. – Починаймо...

Прибула? Можна подумати, з власної волі!

Мій викрадач підняв мою долоню і без усіляких слів натягнув на безіменний палець обручку – широке золоте кільце, два дракони сплелися шиями і вп’ялися один одному у очі з дорогоцінного каміння, на головах у драконів сяяли корони.

І батько мій стоїть, дивиться на це все неподобство і ні пари з вуст! За що ж він мене «продав»? Добре, що мама не дожила до цього страшного дня! Такої ганьби ще не бувало!

- Справу зроблено, - опускає мою безвільну руку викрадач.

- Наречена має відпочити... після стресу... – це мій батько. Ні, він мені не батько після такого!

- Проводжу її до покоїв, - криво посміхається викрадач, підхоплює мене знов на руки і виносить із зали.

І ось я одна, на широкому ліжкові, вкритому шовком, під балдахіном, і досі нерухома. Зате мізки мої працюють на повну. І я намагаюся усвідомити, що тільки-но сталося.

По-перше, мій план вийти заміж на Землі провалився з тріском. Бідний Вадику, що тобі довелось пережити! Наречена не встигла сказати «Так!», як її викрали з-під носа. О, якби ж ти був не звичайним землянином, а богатирем чи чародієм, ти б ухопив того клятого дракона за хвіст, у землю б його зарив, на шматочки порубав, ярмо на шию надів та поле орати заставив чи ще щось вигадав. Та, на жаль, ти не зможеш мене знайти і повернути, бо ти – звичайна людина, не супергерой. Доведеться все самій робити.

Загалом, якщо заспокоїтись і не панікувати, то нічого невиправного не сталося. За законами драконів після заручення наречена цілий місяць має жити у майбутнього чоловіка, знайомитись з ним ближче, звикати до родичів, до нового життя. Тільки після того проводиться повторна церемонія, після якої вона вже стає законною дружиною. Отже, у мене є цілий місяць, щоб:

А) втекти;

Б) довести майбутнього чоловіка до сказу, щоб сам повернув мене додому;

В) вбити майбутнього чоловіка.

Досить непогано, аж три варіанти. Схиляюсь, звісно, до першого. Втекти, повернутись на Землю і вийти-таки заміж за мого любенького Вадимчика. Та, якщо край, то піду і на другий, і на третій варіант.

У нашому роді жінки усі з характером, розумні та хитромудрі. Чародійки та віщунки. Тільки ж мені, коли я досканудилася до того, що батько дозволив на Землі у вузі вчитися, сили чародійні зв’язали, бо Земля – то світ не магічний, там чарувати не можна,  і тепер я – майже звичайна дівчина. Майже, бо, однаково, я не звичайна, я – Гамаюн! Василіна Ернестівна Гамаюн! І не треба мені казати, що Василіна треба писати з літерою «и». Батько так і написав у метриці, а мене намагався Ваською називати, як кота якогось. Та я в три роки йому таку істерику закотила, що він бігом метрику виправив. Василіна я! Для друзів – Ліна! Після того батько намагався мені більш не перечити, навіть на Землю відпустив... заради власного спокою, бо я йому так набридла своїми витребеньками. Зате п’ять років пожила, як людина, бо студентські роки – то найкраще, що було в моєму житті.