Глава 11

Їхала назад, у той затишний дім у лісі, зовсім близько сидів, впевнений і цілеспрямований у собі чоловік, поруч з яким завмирало серце. При всіх незручностях та докорах сумління, хотіла аби так як зараз, було завжди. 
Вийшли з всюдихода, й у світлі нічних ліхтарів Мелані, побачила свій Jeep. Тепер нічого не розуміла. 
— Як моя машина опинилася тут? — Розгублено запитала, коли Марк опинився поруч. 
— Тато її ще в день, з охоронцями розкопав, і притяг сюди. — Посміхнувся чоловік і взявши за руку повів її в будинок. 
Так приємно відчувати його гарячу долоню на своїй руці. Поряд з цим чоловіком, почувалася у безпеці, з ним було так добре. Боялася, щоб це знову не виявилося сном. 
Діти втішилися поверненню Мелані, як менші, так і більші, і не тільки діти, усі гостинно прийняли її знову, особливо Гавриїл з Катрею. Мелані почувалася так не зручно — це було справді Різдвяне диво, бо вона на щось схоже не заслуговувала. Знала, що за свої вчинки, заслуговувала покарання. 
Вся велика родина, сіла за довгий, святковий стіл. На столі сіно під вишитою скатертиною. Дванадцять традиційних страв. По центру красувалася кутя у великій макітрі. Дідух. Миготіння гірлянд, запах хвої. Від цієї атмосфери перехоплювало подих.  
Мелані знову почувалася незручно, що залишила маму одну,адже це перший Святвечір не вдома. Марк піклувався про неї, поруч з цим чоловіком почувалася щасливою. Бажала, щоб так було завжди. Зовсім не бажала повертатися у вчорашнє життя. Тепер була переконана, що в неї все змінилося. 
Апетиту як такого не було, пригубила теплий глінтвейн, відчуваючи вибух смаку у роті. Смак вина, кориці, апельсину, та прянощів. Не раз куштувала його, але в особливій атмосфері, його смак зовсім інший. Це не противний енергетик чи коктейль, від якого не отримувала жодного задоволення, хіба, що нудоту на ранок. 
Емоції які пережила сьогодні, ще не доводилося переживати. Ні на одні відпадній вечірці не отримувала, такого потужного заряду енергії. Тепер розуміла, що зовсім — це не круто, усі ці нічні гуляння. — Це пустощі, а життя ось воно, справжнє. В злагоді, любові та мирі. 
Після вечері прибрали стіл усі разом, зв’язавши ложки сіном, мовляв, предки теж о півночі зійдуться на вечерю. На довгому столі залишили кутю, пампухи, узвар. 
Усі розмістилися у вітальні, де вже палали дрова у каміні. Стояла у дверях, зі завмиранням серця дивилася на все, ще й досі не могла повірити у те, що відбувалося.  
— Проходь дочко, не стій. — Лагідно попросила Катря. 
— У вас так затишно і добре. — На емоціях промовила дівчина. 
Жінка посміхнулася. 
— Так і має бути Меланю, адже завтра Різдво. А на Різдво трапляються дива, тільки потрібно у — це вірити. — Взяла дівчину за плечі провівши до одного з диванів. 
Тільки присіла на диван, як біля неї наче виросли, з’явилися двійнята всівшись по обидві сторони. Мелані посміхнулася пригорнувши дітей до себе. Від цих маленьких позитивчиків, була у захваті.  
Відчула наче хтось дивиться на неї, підняла погляд, і зустрілася очима з Марком. Він посміхнувся їй і підійшовши до неї, посадив Адама собі на руки, присів поруч. Відразу ж узяв її руку у свою. 
Вся велика родина колядувала. Гавриїл з Катрею розповідали цікаві історії-бувальщини, зі свого дитинства та юності. Мелані зрозуміла, що ці люди й досі дотримуються усіх традицій і саме в цьому — магія Різдва. Тут панував різдвяний дух, новонародженого дитяти, спасителя світу. — Це заворожувало, від цього душа тріпотіла. Мелані всім серцем хотіла цих щирих відчуттів. 
Довгий Різдвяний вечір плавно перейшов у ніч. Марк і Мелані у вітальні залишилися одні. Він багато розповідав, а вона слухала збагнувши, що крім прикрих інцидентів, розповісти їй нічого. 
Поруч з цим чоловіком серце билося в шаленому ритмі, він пригортав її за плечі до себе, заглядав у очі, від цього почувалася божевільно щасливою й усвідомлювала, що це і є щастя. 
Раптом сполошилася, покинувши обійми Марка, налякано запитала. 
— Котра година? 
— Без п’яти північ. 
— Мені потрібно на вулицю. — Напружено кинула. 
— Ходімо. — Піднявся Марк повівши її у прихожу. Одягнувшись вийшли на вулицю. Взявши її за руки, заглянув в очі під світлом нічного ліхтаря, запитав.  
— Тепер куди? 
— Де небосхил? — Розгублено запитала. 
— Там. — Вказав рукою і повернув її обличчям до полярної зорі. 
— Що ти хочеш там побачити? — З цікавістю допитувався Марк. 
— Зорепад. — Лиш відсахнулася. 
— Це ж у кінці серпня найкрасивіше. — Глузував чоловік. 
— Це має бути сьогодні. — Зробила паузу, не впевнено додавши. — Мабуть. — Хвилювалася, чи вдалося їй виправити все?!!
Минуло ще дві хвилини. Мелані з захопленням дивилася на велику зірку, що згораючи залишала за собою довгий, красивий хвіст. 
— Дякую, тату. — Тихо прошепотіла зі сльозами на очах. 
В голові промайнули слова батька. — Твоє щастя поруч... Тепер розуміла, що він мав на увазі. 
Марк тримав її за плечі. Вона боялася, що не заслужила цього щастя. 
Зірка догоріла, Мелані обернулася заглянувши в очі Марка, з гіркотою прошепотіла. 
— Мені пора додому. 
Марк пригорнув її до себе, обійми стали міцнішими, голос зазвучав наполегливо. Серйозно дивився в її очі.
— Мелані, я не жартував, коли говорив з твоєю мамою. Ти в дома, Мелані. Від сьогодні це твій дім.