Мелані ніяк не могла заспокоїтися. Так не хотіла, щоб батько йшов. А він пішов, вперше наснився за вісім років. Вона розчарувала його, тепер хотіла все виправити, якнайшвидше. — Але як? Вона десь посеред лісу. Як вибратися звідси? — Це тупик! Сльози покотилися ще дужче. Ридала аж схлипувала.
В кімнату увірвалися діти.
— Снігуронька плаче. — Розгублено кинув хтось з них.
До неї несміло підійшла дівчина, відчула як маленька долонька торкнулася її ще мокрого волосся.
— Не плач, Снігуронько. — Шепотом попросила дівчинка.
Ці слова дитини ще більше розчулили її.
— Мама, завжди коли, я плачу, каже, що все буде добре. — Шепотіла вона.
Маленькі рученята обвили її за шию, притиснувши довге волосся. Притиснулась до дівчинки, легенько пригорнувши її до себе, так наче це був її порятунок. Стало так прикро від того, що її жаліють чужі люди, проявляють милосердя і співчуття, а вона... Не могла стримати, ні сліз, ні ридання. Сором перед усіма і відраза до себе, перевернули її свідомість.
— Хто, тут у нас плаче?
Почувся красивий чоловічий голос. Дівчинка відпустила її з обіймів.
— Снігуронька. — Розгублено промовила вона.
Бачила як до неї наближаються чоловічі ноги у капцях, та синіх джинсах.
— Все біжіть, спробую заспокоїти вашу Снігуроньку. — Лагідно попросив чоловік.
Чула як за дітьми зачинилися тихо двері. Безпорадно витирала сльози. Чоловік підійшов до шухляди, вийнявши сухі серветки, подав її.
— Досить плакати Снігуронько, ти дітей налякала. Сльозами нічого не вирішиш, краще розповідай, що трапилося?
Мелані насилу впоралася зі сльозами, які все ще скочувалися, але вона вже не ридала. На чоловіка так і не зважилася глянути. Ховаючи обличчя за довгим волоссям. Не знала хто перед нею, й не хотіла знати. Лиш тихо зірваним тоном запитала.
— Навіщо вам чужі проблеми?
— А раптом можу допомогти. — Лагідно промовив.
Голос чоловіка здався таким приємним, він заспокоював і вселяв довіру. Була вражена доброзичливістю незнайомця. Відразу ж вчепилася за його слова.
— Якщо можете вивезти мене звідси, до найближчої автобусної зупинки, то не просто допоможете, а врятуєте моє Різдво і не тільки...
Чула як чоловік хмикнув і з цікавістю запитав.
— Це, що в тебе — місія така? — Невже ти Ангел?
— Швидше навпаки. — Шморгнувши носом тихо видавила з себе. — Я наробила купу помилок, образила стількох людей, тепер в мене мало часу, аби виправити все.
Чоловік крокував по кімнаті, знову хмикнувши.
— То, що ви допоможете?
Нарешті загорнула волосся і зважилася глянути на чоловіка. Знала, що виглядає не найкраще, з розпухлим від ридання обличчям. Поправивши плед, встала з ліжка.
Чоловік саме оглянуся і прикипів до неї поглядом. З хвилину дивився, мов заворожений, а тоді повільно підійшов надто близько.
— То ось ти яка, Снігуронько?!!
Несміло глянула на нього. Серце в грудях завмерло. На неї дивилися голубі великі очі. Обличчя обрамляло, чорне мов ніч волосся, широкі брови, прямий ніс, та повні вуста. Вона такої краси ще не зустрічала.
— Я Мелані. — Розгублено представилася. — Це дідусь Гавриїл — Снігуронькою мене представив дітям.
— Марк. — Простягнув їй руку чоловік посміхнувшись.
Дівчина теж подала йому руку, відразу відчувши тепло його гарячої долоні.
— Не плач, Мелані. Я допоможу тобі. Десь через годину з лишком, повернеться дідусь Гавриїл. Чоловік розплився у посмішці, додавши. — До речі це мій тато.
— Вибачте, я не знала. — Тихо прошепотіла, опустивши світло-карі очі з довгими віями.
— Не переймайся, і давай на ти.
— Це буде зручно? — Нарешті забрала свою руку з його, хоча робити цього зовсім не хотілося. Він надто красивий.
— Буде. — Запевнив чоловік.
— Котра година? — Нарешті цілком отямилася дівчина.
— 12:57. — Глянув на годинник Марк.
Мелані оглянулася за своїм телефоном, та його на місці не було. Перевела розгублений погляд на чоловіка.
— Мій телефон...
— Я забрав. — Заспокоїв чоловік. — Він глюкнув, не реагував.
— Але ж це IPhone — вони не глючать. — З недовірою заявила Мелані.
Марк хмикнув і заперечив її слова.
— Це міф. Навіть iPod — це в першу чергу техніка, а значить, може давати збій. Я зараз принесу тобі його.
— Чи можна звідси подзвонити? Тут є покриття?
Чоловік посміхнуся заспокоївши дівчину.
— Є і покриття, і інтернет.
Він подався з кімнати, Мелані все ще витирала сльози. Дивилася йому у слід. Високий, красивий, кремезний, так схожий на її тата. Відірвавшись підійшла до вікна, в умі готувалася до розмови з мамою.
Повернувся Марк, і вручивши їй телефон, заявив.
— Я під’єднав тебе до WI-FI.
— Але ж в мене розблокування на відбиток. — Дивилася на нього великими очима дівчина.
— Справді?! — Посміхнувся чоловік. — Я не помітив. — Він посерйознішав, додавши. — Гаджет дав збій я перезавантажив його і зняв пароль. — Вибач.
— Але ж це не можливо. — Обурювалася Мелані.
— Все можливо, Снігуронько. — Зітхнув красень поруч. — Тепер вибач, мушу йти.
#723 в Сучасна проза
#3927 в Любовні романи
#903 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 21.11.2021