Глава 17. Неочікувані події.

МІЛАНА.

Спостерігаючи за феєрверками у небі, почуваюся фантастично. Щойно я загадала найзаповітніше бажання. І маю надію, що цього разу воно таки здійсниться.

Ловлю на собі відвертий погляд Тимура, який підморгує мені.

— Вау!!! Яка краса у небі, — зі захватом шепоче Юстина, чим змушує нас глянути на неї.

Дитина тулиться до мене, і я пригортаю її до себе.

Вже через кілька хвилин, коли у небі вибухає останній феєрверк, у залі лунає повільна музика. Ведучі заохочують кавалерів, запрошувати свої половинки на перший танець у цьому році. Звісно, що цією нагодою одразу користується Тимур. Ми запрошуємо з нами Юстину, але вона пожалівшись на біль в ногах, йде до нашого столика.

 Я дивлюся малій у слід і констатую.

— Мабуть, Юстинка втомилася.

— Вже пізно, — погоджується батько дитини. — Зараз поведу її вкладати. Діти у її віці вже повинні бути у ліжку.

— Але ж сьогодні свято?!! — зауважую я.

— Сьогодні у неї був виняток. Але вже досить. Бо вона зараз засне сидячи.

Тимур розповідає звички дитини. Хоча я чудово відчуваю напругу в його голосі. Здогадуюся, що напруга чоловіка викликана не хвилюванням за доньку, а швидше за все тим, чи піду я з ним, чи залишуся тут. Але оскільки чоловік не починає цю тему, я теж мовчу.

Після закінчення танцю повертаємося за стіл. Юстинка справді дрімає, і побачивши нас, звертається до батька.

— Тату, я хочу спати.

Чоловік моментально зупиняється біля доньки. Присідає біля неї, й заглянувши в очі заявляє.

— Мила моя, але аби лягти, нам потрібно повернутися додому. Ти згодна?

Дитина лише згідно киває головою, а тоді зиркнувши на мене питає.

— Мілано, ти залишишся тут?!!

Тимур підіймається, і я ловлю на собі, його надто серйозний погляд.

 Мені цікаво, чому він мовчить?

Розумію, що пауза затягується, тому у пів тону відповідаю.

— Я піду з вами. Що мені тут без вас робити?

Останні мої слова істинна правда. Бо напевно без них обох, я б на бал не пішла.

Юстинка вставши зі стільця, бере мене за руку, а тоді взявши батька за руку, веде нас до сходів.

Коли доходимо до сходинок. Тимур бере доньку на руки, та йде з нею донизу.

У гардеробі ми одягаємося та виходимо на вулицю. Тут всюди лунають новорічні пісні, вибухають феєрверки, та як раніше, сипле дрібний сніг.

Юстина дрімає на руках у Тимура, який несе її. Коли опиняємося біля мого будиночка, Тимур зупиняється, й пильно глянувши мені в очі, просить.

— Мілано, пішли з нами.

Тепер я не знаю, як маю вчинити правильно. Не впевнена, що мені потрібно йти з цим чоловіком. Опускаю очі й тихо кидаю.

— Тимуре, вибач, але я піду до себе. Дякую, за компанію та чудовий вечір!

— Мілано...

— Тимуре, так буде краще. — не знаю, що хотів сказати чоловік, але напевно, так справді буде краще. — На добраніч!

Розвернувшись йду до свого будиночка.

Увійшовши в середину, струшую зі себе сніг, та знімаю верхній одяг.

Увімкнувши гірлянди в будиночку, підходжу до великого панорамного вікна, за яким сипле сніг, виблискуючи у світлі нічних ліхтарів.

Стараюся ні про, що не думати, та не даю жодним своїм емоціям проявити себе. Все розумію. При симпатії, я розумію, що у цього чоловіка, понад рік були стосунки з іншою жінкою. Отже, якщо він був з нею, то точно мав до неї почуття.

Не знаю скільки я отак простояла у вікні, дивлячись невидючим поглядом в нікуди. Але здригаюся від несподіваного дверного дзвінка. Мені чомусь страшно, адже невідомо хто там за дверима.

Не впевненою ходою прямую до дверей та спантеличено питаю.

— Хто там?

— Мілано, це Тимур. Відчини!

Я нервово ковтаю. Не можу повірити, що він таки прийшов. Тремтячими руками відмикаю двері, та причинивши їх, одразу опиняюся в міцних обіймах чоловіка.

Не можу передати, що відчуваю в цей момент. Ейфорія охоплює мою душу та тіло. Серце б’ється мов навіжене.

— Мілано, ти потрібна мені! — хрипко шепоче чоловік, а тоді заглянувши мені в очі, додає. — Хоч ми мало знайомі, я встиг зрозуміти, що до тебе, це було не життя. Поруч з тобою я щасливий, і почуваюся так, наче знав тебе цілу вічність.

Я нервово ковтаю, пильно дивлячись в очі чоловіка у напівтемряві. Серце тріпоче, і я не можу втримати своє зізнання.

— Тимуре, може це звучатиме дивно, але я теж це відчула.

Встигаю кліпнути, як гарячі вуста чоловіка торкаються моїх губ. Цей доторк розносить по моїх венах приємне тепло. Забувши про все на світі, я відповідаю на ніжно-палкий поцілунок Тимура. У затуманеній свідомості розумію, що схоже моє бажання таки здійснилося.