Глава 15. Одягання на бал.

МІЛАНА.

Увійшовши у свій будиночок, я тамую шалені емоції. Не можу приховувати той факт, що я реально щаслива у компанії, цих двох по суті чужих мені людей.

Знявши верхній одяг, йду обирати сукню на сьогоднішній вечір.

Потім прилігши на ліжку, відправляю рідним та знайомим листівки з прийдешнім у месенджери. Поставивши будильник на вісімнадцяту, вирішую теж подрімати. Хоча з уяви все ніяк не йде Тимур.

Я справді задрімала. Прокинулася від пищання будильника, й почалось. Перебуваю у піднесеному стані. З шаленим хвилюванням приводжу себе до ладу. Одягаю вечірню сукню, наношу макіяж, роблю укладку. І вже у вісімнадцять п’ятдесят, покидаю свій будиночок.

Шалено хвилююся, крокуючи до будиночка Тимура. Стукаю у двері, бо ж якщо Юстина спить, то я її розбуджу дверним дзвінком.

Майже одразу двері мені прочиняє Тимур. Він вже одягнений у святковий, чорний костюм та білу сорочку з краваткою-метеликом. Чоловік посміхається мені, і я завмираю від цієї посмішки. Коли заходжу в будиночок, хвилювання зростає іще більше. Тут усюди увімкнені гірлянди. Кліпаю, бо до мене вже біжить у банному, рожевому халатику, Юстинка.

Вона теж посміхається, і запрошує мене у свою кімнату.

За чверть двадцята, ми вже у всій красі, у трьох покидаємо будиночок Тимура.

На вулиці знову сипле дрібнесенький сніг. Атмосфера справді не тільки святкова, а ще й казкова.

Юстина знову веде нас за руки. Моє серце завмирає, адже я на емоціях, і задоволена тим, що погодилася зустріти Новий рік, з цими маловідомими мені людьми та водночас такими близькими. Бо з ними я почуваюся неймовірно.