Глава 11. Запрошення на новорічний бал.

МІЛАНА.

Я нервуючи йду до дверей. Поняття не маю хто б це міг бути. Адже нікого не чекаю. Побоююся, аби мама не зателефонувала Віктору, адже я знаю, що вони спілкуються. Віктор вже декілька разів просив маму поговорити зі мною, аби я повернулася до нього.

З шаленим хвилюванням прочиняю двері, і видихаю, коли на порозі стоїть молодий хлопчина у шапці Санти, та привітно посміхається.

— З прийдешнім, Мілано Віталіївно! Раді вітати вас у нашому комплексі. Я маю для вас запрошення, на новорічний бал, який відбудеться у головному корпусі комплексу. — юнак простягає мені листівку. — Будемо раді бачити вас на балу.

Я видавлюю посмішку, і не встигаю нічого сказати як листівка опиняється в моїх руках.

— Ви всім запрошення роздаєте?!! — раптом з-за моєї спини цікавиться Тимур.

— Так всім! — погоджується юнак.

— І для двадцять восьмого номера теж є запрошення?

— Звісно! — погоджується хлопчина. — Ви, мабуть, з цього будиночка?

— Так!

Юнак зиркає у свою планшетку й уточнює.

— Тимур Олексійович?!!

— Так.

Юнак посміхається та простягає листівку-запрошення чоловікові.

— Будемо раді бачити вас на святі!

— Дякую! — кидає Тимур.

— Не забувайте, свято розпочнеться о двадцятій. — нагадує хлопець та попрощавшись йде.

Я зачиняю двері розгублено зиркаючи на новорічну яскраву листівку.

— Мілано! — кличе мене Тимур.

Підіймаю на нього очі, а він пильно дивлячись на мене питає.

— Ти підеш на цей бал?

Зітхаю та чесно зізнаюся.

— Не знаю. — заглядаю в сині очі чоловіка та правдиво додаю. — Щось не хочеться ні галасу, ні скупчення людей. — зітхаю. — Я приїхала сюди аби відпочити та трохи відірватися від реального, не конче приємного життя.

— Мілано, але ж сьогодні новорічна ніч. Навіщо залишатися одній? — надто пильно дивиться в мої очі Тимур. — Давай зустрінемо Новий рік разом... Ти, я та Юстина. Можемо навіть на бал піти...

Я розгублено кліпаю. Пропозиція цікава, але мені чомусь трохи не зручно перед цим чоловіком.

— Тимуре, мені потрібно подумати, а ще розкласти валізи...

Я не знаю як мені бути. Щось справді не хочеться залишатися в новорічну ніч одній. Пропозиція Тимура справді дуже приваблива, над нею варто подумати. Зрештою я нічого не втрачаю. Юстина теж мене просила провести новорічну ніч разом.

Тимур зиркає на годинник на руці, а тоді переводить погляд на мене.

— Мілано, зараз лише дванадцята. Ми з Юстиною підемо на другий обід, і зайдемо по тебе. Ти матимеш достатньо часу, аби визначитися, чого ти хочеш насправді. — Тимур зітхавши, відверто заглядає мені в очі, та щиро зізнається. — Хоча якщо вже доля звела нас разом, я справді хотів би аби в цю новорічну ніч, ти була з нами.

— Я подумаю. — спантеличено відповідаю.

— Мілано, гадаю твоє рішення буде позитивним, щодо нас з Юстиною. — впевнено висловлює свої бажання чоловік. — А поки не набридатиму. Але якщо щось потрібно, звертайся. Ми з малою радо допоможемо.

— Дякую! — тихо видавлюю та розгублено дивлюся у слід високому кремезному красеню.

Все ж при усіх моїх внутрішніх негативних налаштуваннях, пропозиція Тимура змушує мене замислитися. І тепер я мов між двох вогнів. Але я справді повинна визначитися, аби потім не шкодувати.