Сьорбі Дондл

- То ти певен?
  - Так. Вони працюють під виглядом онлайн – магазину, а він – там за головного. Вони простаки, Олексо. Одному з них я закинув майнера і тепер у мене є новий криптогаманець.
  - Добре, тоді дій. Як перекидатиме реквізити – заміни їх.
  - Вже не вперше, - Тимур зосереджено повернувся до монітора.
 Робота між хлопцями налагодилась ідеально. За цей час вони багато чого навчилися. Тепер у них було кілька десятків криптогаманців, ціла база даних поділена на тих в кого брати гроші, і тих, кому ці гроші перераховувати, і свої інсайдери в банках, які робили хороші знижки на реквізити. Жодного разу хлопці не піддалися спокусі взяти бодай часточку того, що висіло в них на гаманцях. Гроші на операції з банками брали свої. Та й сенсу використовувати крадені не було – відомості про клієнтів банку продавались задешево.
  Готувались вони і до серйозніших справ, але поки надто крупна риба, яку вони збиралися вихопити з офшорних закордонних рахунків була їм точно не по зубах.
 Чи то внаслідок запаморочення від успіхів, чи керуючись твердженням, що криптографія завжди переважатиме криптоаналіз, Тимур і Олексій розкрили існування нового хакера. На адресу електронної пошти Національної поліції надійшов лист з датами і написом під ними. Звісно, скринька з якої було надіслано листа, виявилася одноразовою. Усього було десять дат: дев’ять останніх крадіжок, та одна нова – 20 серпня. Підпис під датами – Сьорбі Дондл.
                                                         (перед відправкою листа)
  "    - Чувак, повтори.
   - Сьорбі Дондл.
   - Ти серйозно, Олексо? Хочеш щоб над нами потішались? Хочеш, щоб увесь відділок вмер би зі сміху?
  - Та не панікуй ти.
  - І не панікую. Просто не хочу, щоб мене називали якимось таким ім’ям.
  - Це просто нікнейм, заспокойся. Тим паче, вийде не сміх, а іронія, коли хтось із таким ім’ям триматиме у дурнях всю правоохоронну систему і шахраїв разом з ними.
  - Назви вже якось по – людськи, чи що. Робін Гуд, там.
  - О, ну звісно. Така банальщина. Ще б Довбушем попросив назватися.
  - Ким?
  - Не зважай.
  - І все таки, тобі краще змінити нік…      "
    Хлопцям дуже не подобалося, коли у новинах повідомлялося, що жертвою нового хакера ставав той то і той то. Вони вважали, що він не жертва, а шахрай, що отримав своє. Тим не менш, говорити про позитивний бік роботи доводилось мало.
    Із приємного, що було у хлопців, напевно назвати можна лише відомість у певних колах. Задля її підтримки, вони часто відправляли шахраям, поліцейським із різних областей і підопічним (як вони називали людей, яким перекидали гроші) електронні записки. Це були коротенькі цитати завдовжки з речення. «Справедливість не дорівнює закону». «Право жити по – людськи». «Онлайн поза законом, але у сітці справедливості».
 Можливо, до переваги треба додати і відчуття виконаного обов’язку перед співгромадянами.
    Ті, кого вони обкрадали, звертались у поліцію, але не отримували результати. Якщо не звертались у поліцію, то розшукували Дондла неофіційно, через свої зв’язки. Певна річ, притягненням до відповідальності згідно з законом, справа не закінчилася б.
 Друга категорія громадян, яка отримувала від хакера значні грошові надходження на свої рахунки, теж повинна була діяти обережно. Ті, з перших, кому перекинули гроші, від нерозуміння що коїться, йшли до правоохоронних органів. Декого навіть звинуватили у шахрайстві після цього.
  Далі народ став трохи розумнішим, кошти не світили, нікому не казали. Жили собі як жили, і в разі потреби користувались. Або пропивали. Нічого особливого. Та поліція вже оговталась і працювала з банками, уважно стежили скільки перераховувалось грошей, коли і кому. Дедалі важче ставало і замітати сліди, і просто працювати. Зростали ризики.
  - Що думаєш, Олексо? Як нам тепер далі?
  - Не знаю. Ти не жалкуєш, що вліз у це все?
  - Та ні, мені подобалось.
  - Ага.
  - Не зламати нам тепер офшорних рахунків, га?   
  - Ще рано… Знаєш, нам потрібно піти. Злізти зі справи.
  - Ти все кидаєш?
  - Я обіцяв, що не підставлю тебе під статтю. І себе не хочу. До того ж, хіба мені тобі розповідати – за нами не лише поліцейські полюють.
  - То в нас не вийшло?
  - Ні. Щось таки вийшло, - додав Олексій після нетривалої паузи. – Було цікаво, і якось правильно… Це вже пусте.
  - Може щось можна зробити?
  - Ні, у нас один вихід – нічого не робити. Так, воно нескоро закінчиться, але ніяк не доведеш, що це ми. Просто треба всього позбутись. Видалити все, чи що там. Не знаю, я не спец в цьому, ти ж знаєш.
  - Та знаю. Я зроблю це.
  - Добре. А далі… Будемо жити як жили. Все спочатку, без хакерів, без авантюр і без ризиків.
   Наступного дня хлопці зустрілися, щоб обговорити новини. З самого ранку, по всій Україні пронеслася масштабна хакерська атака на банки, збитків було завдано на кількасот мільйонів гривень. Суспільство опанував шок.
  Вже в другій половині дня людям почали приходити SMS повідомлення різного змісту. Спільним було те, що разом з повідомленням, на картки громадян здійснювалися грошові перекази.
  - Ти чув про нові випадки?
  - Що в біса коїться, Тимуре?
  - А я знаю? Це якийсь сон, чи що…
  - Атаки на банки… Якось масштабно, не гадаєш?
  - Ще й як, у нас тут…
Хлопця перервав звук вхідного повідомлення. На його рахунок було переказано 15 тисяч гривень.