Цікава ідея

- Кінцева!, - грубий голос супроводжувався наполегливим штовханням. – Прокидайтесь, юначе, кінцева зупинка!
Олексій позіхнув і глянув у вікно.
    - Вже на місці, - подумав він.
Хлопець підвівся і витяг з кишені п’ять гривень. Сказав, що білет  не потрібен, і зійшов скриплячими східцями на бруківку.
    - Олексію! Агов, я тут!
Це був Тимур. Вони познайомились півтора місяці тому, на одному з форумів. Тимур теж став жертвою шахраїв і спільна біда об’єднала хлопців.
   - Здоров, чувак!
Вони потиснули одне одному руки.
  - То що це в тебе за не телефонна справа?
 -  Тобі повинна сподобатись, але давай зайдемо перекусити - я одразу після пар.
Тимур із розумінням похитав головою.
Хлопці зайшли до Макдональдсу і замовили собі по бургеру, картоплі і десерту. Уже через п’ять хвилин, від бургеру і картоплі залишились тільки упаковки.
  - Отже, - почав Олексій, розмішуючи ложкою морозиво, - в мене з’явилась ідея.
  - Угу, - Тимур слухав із набитим ротом.
  - Напевно, для тебе і для мене вже не секрет, що шахраїв, які обчистили наші кишені… Словом… Їх вже не впіймати.
  Тимур ненадовго поглянув у вічі Олексія, і мовчав, даючи тому можливість договорити.
  - Але знаєш, що?, - Олексій відклав морозиво. – Ми з тобою, ми могли б допомогти іншим. Розумієш до чого я хилю?
 - Щось не дуже. Ти пропонуєш, приймати скарги від громадян і шукати тих, хто їх обікрав?
 Олексій кинув на співрозмовника осудливий погляд.
  - Чи ти думаєш, що в мене вже настільки немає фантазії, що я оце цілий місяць просидів удома, лише для того, аби придумати ідею, яка вже зайнята? Ми не поліція і не кіберполіція. Навіть не кібердружинники.
  - То… До чого ж ти додумався?
  - А оце й найцікавіше. Послухай, я довіряюсь тобі, як другові. Те, що я далі скажу, може тобі не сподобатись, але… Прошу тебе вислухати, і нікому не розповідати, ось що я прошу зараз.
 - Слухай, ти ж знаєш, що я буду мовчати, але… Ну, ти міг би обрати менш людне місце для такої делікатної розмови, га?
 - Вже ніколи. Вдома до сестри прийшов її хлопець, а поки ми будемо їхати до тебе, в мене увірветься терпець. Та ти не переймайся, тут галасно і людно, те що треба для розмови під прикриттям.
  - Прикриттям?
  - Тож, якщо ти згоден, - Олексій перейшов на шепіт, - тоді до справи. Яка була твоя перша думка, коли тебе обікрали? Хто зловить шахрая?
  - Майже. Взагалі, мене цікавило як це зробили і хто поверне мені…
  - Гроші, - перервав Олексій. – Тебе цікавило, хто поверне тобі чесно зароблені тобою кошти. А тепер, що, якщо я скажу тобі, що кожного місяця, якщо не щодня, ось такі от шахраї, викрадають гроші у громадян?
  - І куди ти хилиш?
  - Збитки від цього вираховуються мільйонами гривень, за півроку кількість жертв сягає п’ятдесяти тисяч людей.
 - Я розумію, але давай конкретніше.
 - Мені не подобається, що якісь мерзотники наживаються на чужому нещасті. Так, ти можеш сказати – ну вони ж самі винні, їх ніхто не змушує. А я скажу, в чому винна людина, якій дзвонить незнайомий номер? А потім, коли вона кладе слухавку, той же номер телефонує операторові і перереєстровує собі її номер, та все, що з ним пов’язано? В чому її вина, га? А найбільше… Знаєш, що найбільш образливо?
  - Що?
  - Що найбільше від таких, страждають малозабезпечені люди, яким і так нічого втрачати. І я хочу це виправити.
 - Ну… Ідея в тебе хороша, Олексо.
 - То ти зі мною?
  - З тобою, що? - кинув питальний погляд Тимур. – Ти досі не сказав, що саме плануєш робити.
 - Забезпечити грішми тих, хто їх потребує. Можливо, у незаконний спосіб.
 - Можливо? Та тут воно конкретно і точно буде незаконно. За це,  світить адмінка, а то й кримінальна відповідальність, ти в курсі, друже?!
 - Що за це світить, нам ще треба дізнатись. Я не збираюсь підставляти тебе під статтю. Так, небезпека існує, але ми можемо робити все правильно і точно. До того ж, наш задум цілком нас виправдовує.
 - З точки зору моралі. Але не з точки зору закону.
  - Дуже складно, коли вони суперечать один одному.
Настала коротка пауза. Морозиво вже розтануло, і нагадувало йогурт. Олексій спробував. Було смачно.
  - Послухай, я не хочу розводити балачки – самовиправдовування, про те що ми робимо добру справу і лише ми на це здатні. Але хіба не в наших силах зробити життя цих людей трішечки кращим?
Тимур задумався і мовчав.
  - Цього я й хочу.
  - Олексо… Давай так, дай мені кілька днів. Знаю, тобі не потрібен зайвий час, аби наважитись на вчинок, але мені потрібен. Я все обміркую, а тоді й скажу. В чому можеш не сумніватись, так це в тому, що ні протягом цих двох днів, ні пізніше, і взагалі ніколи, я не патякатиму про те, що ти мені сказав.
 - Гаразд. Думаю і мені ці кілька днів не завадять. Теж подумаю.
 - От і домовились.
Хлопці потиснули один одному руки і розійшлися.