Мудра черепаха і зайчик-хвалько

           У далекому, сонячному лісі жила-була черепаха на ім'я Тортуґа. Вона була найстарішою жителькою лісу, і хоча рухалася повільно, всі тварини поважали її за мудрість і спокій. Вона знала кожне дерево, кожен струмок, кожну стежку в тому лісі.                                                                          Одного разу, молодий заєць на ім'я Конехо бігав лісом у пошуках пригод. Він був дуже швидкий.  Він змагався в бігу з усіма тваринами лісу і всіх переміг,  тому дуже гордився своєю спритністю. Одного ранку він побачив черепаху Тортуґу,  яка повільно йшла до річки попити води. Усміхнувшись хитро, він побіг до неї.                                                                                                 -   Чому Ви така повільна, тітонько Тортуґа? — Запитав він насмішкувато. —  Ви ніколи не зможете наздогнати мене. Я переміг всіх тварин в цьому лісі в змаганнях з бігу, але Вам, навіть пропонувати не буду змагатися зі мною. -  Промовив зайчик і навмисно позіхнув.                                     Торткґа уважно слухала Конехо а потім усміхнулася.                                                                    -    Швидкість не завжди приносить користь, Конехо. -  Сказала вона. -  У житті важливо не тільки бігати швидко, а й знати, куди і чого ти біжиш.                                                                               -    Це Ви просто виправдовуєтеся! —  Засміявся заєць. —  Я завжди знаю, куди бігти!                   -    До своєї цілі не завжди приходить першим той, хто швидше біжить.  -  Сказала мудра черепаха.                                                                                                                                                            -     Ви що, тітонько Тортуга, хочете сказати, що зможете прибігти перша за мене? -  Конехо так засміявся, що аж схватився за живіт від сміху і впав. -  Як що хочете, можемо перевірити...           -    Ну давай перевіримо. -  Погодилася Тортуґа.                                                                                       -     Ой, тітонько, Ви ж мене й насмішили. - Промовив заєць-хвалько. -  Давайте будемо бігти... - Він подивився навкруги. -  Від тієї молодої сосни до того великого дуба. - Запропонував їй Конехо.                                                                                                                                                                 -   Добре, зайчику, як скажеш. -  Погодилася Тортуґа.                                                                                           Вони домовилися провести змагання наступного ранку.                                                                         Сорока, що підслуховувала їхню розмову, сидячи на верхній гілці горобини, рознесла по всьому лісі, новину про змагання зайця та черепахи. Тож наступного дня, всі тварини зібралися подивитися на незвичну гонку. Заєць був, звісно ж, впевнений у своїй перемозі. Як тільки стартували, він швидко зник з поля зору, а Тортуґа лише почала повільно рухатися вперед.                      Конехо біг, біг, але раптом, він побачив гарну галявину, вкриту зеленою шовковистою травою і різнокольоровими квітами, над якими літали трудолюбиві  бджілки збираючи нектар.   -   Я ж так далеко попереду. —  Подумав зайчик, —  Черепаха мене все одно не випередить, та й навіть не здожене. Тож, я можу трішки поїсти цієї соковитої травички й відпочити.                                     Так Конехо і зробив. Поївши вдосталь молодої травички, він приліг під кущем бузини і , спостерігаючи за метеликами, що літали над галявиною, наче виконуючи якийсь магічний танець, заснув під теплим сонечком.                                                                                                                         А ось тітонька Тортуґа продовжувала свій шлях, хоч і повільно, але наближаючись до своєї мети. Вона йшла не поспішаючи, але й не зупинялася. Вона добре знала стежки лісу, і хоча шлях був довгим, вона невпинно рухалася, і до її мети залишалося все менша відстань.                            Коли заєць прокинувся, то зрозумів, що заснув і проспав набагато довше, ніж планував. Конехо солодко потягнувся і стрибнувши на лапи, помчав якомога швидше до великого дуба. Але коли він дістався туди, то побачив, що Тортуґа  вже стоїть під деревом спілкуючись з білочкою. Побачивши Конехо, вона усміхнувшись, помахала йому лапкою.                                       -    Але... Як це можливо? —  Здивовано промовив  зайчик.                                                                     -    Я йшла повільно але впевнено, не відволікаючись ні на що. Тільки так можна досягти своєї мети. -  Відповіла йому мудра черепаха. -  Бути впевненому в собі -  це дуже добре, але не треба недооцінювати інших. Це - твоя помилка, Конехо.                                                                                                 Зайчик лише зітхнув, похиливши голову. Йому було дуже соромно перед тваринами лісу за те, що не зміг перегнати черепаху.                                                                                                                        Відтоді Конехо більше не насміхався з інших тварин, які не такі швидкі, як він. Зайчик зрозумів, що мудрість і терпіння важливіші за швидкість. Ще Конехо дуже потоваришував з Тортуґою, щоб навчитися в неї мудрості. Він більше не бігав по лісі без діла, як це було раніше. Конехо прибігав до черепахи і слухав її розповіді. Зайчик став більше спілкуватися з іншими тваринами, яких раніше, іноді, навіть, не помічав через свою гордість. Тварини в лісі помітили, як Конехо змінився і всім дуже подобалися ці зміни. Ніхто більше не говорив, що він хвалько. Зайчик зрозумів, що лише тепер, його по справжньому почали поважати, а тоді, лише заздрили його швидкості.                                                                                                                                            Тортуґа і Конехо часто спілкувалися і тварини, які їх бачили, приєднувалися до них. Вони всі уважно слухали те, що говорить мудра черепаха і старалися все запам’ятати. Тварини питали в неї поради і дякували їй за мудрість.