Сміливий равлик

          На лісовій галявині, де трава росла висока і шовковиста, жило багато равликів. Вони любили пересуватися по деревах і кущах і спілкуватися між собою. Серед них був один особливий равлик на ім'я Караколь. Чому особливий? Він був найменшим, але його допитливість і сміливість завжди вирізняли його серед інших.                                                                        Одного ранку, коли сонце тільки прокинулося і роса ще блищала на листях, Караколь вирішив вирушити на пошуки великої пригоди. Його друзі стали відмовляти його.                          -   Не йди далеко, Караколь, там може бути дуже небезпечно! -  Сказав один з равликів.                             Але Караколь усміхнувся йому у  відповідь.                                                                                   -   Світ такий великий, я повинен його побачити! Це з так цікаво, знати, що там на інших галявинах. Не хвилюйтеся за мене. Все буде добре. Я повернуся і розповім вам, про свою подорож. Як що хто хоче, то може піти зі мною, я не проти.                                                                               Караколь дивився на інших равликів, але вони, опустивши голови, мовчали. І він пішов сам.                                                                                                                                                                                 Пролізши через густі кущі, Караколь побачив річку, що текла за межею галявини. Вона йому здавалася такою великою  і нескінченною, що йому стало навіть трохи страшно. Равлик озирнувся назад. Десь там залишилась його рідна галявина. Після декількох хвилин сумнівів, Караколь знову подивився на річку.                                                                                                             -    Як би мені хотілося опинитися на тому боці!  Але ж, равлики не вміють плавати... -  Сумно промовив він.                                                                                                                                                         Раптом, з води визирнула велика риба.  Вона побачила Караколя і вирішила підпливти ближче до берега, щоб поговорити з ним .                                                                                                  -    Привіт! Мене звати Корала. Чому ти такий сумний, маленький равлику? -  Запитала риба.        -    Привіт! А я Караколь. Я хочу потрапити на інший бік річки, але я не вмію плавати. -  Відповів равлик. -  Я так мрію подивитися, що там за цією річкою.                                                                                   Корала весело засміялася.                                                                                                                  -   Не хвилюйся! Як що це твоя мрія, то я допоможу тобі. Сідай мені на спину, і я переправлю тебе через річку.                                                                                                                                                     Караколь, не вагаючись, погодився. Він вмостився на спину риби, і вона, обережно, попливла через річку. Вода блищала під сонцем, а равлик відчував, як вітерець торкається його маленьких ріжок.                                                                                                                                                      Коли вони допливли до іншого берега, Караколь побачив  чудові краєвиди, світ був навіть кращим, ніж він собі уявляв. За річкою на галявинах росли квіти, з пелюстками всіх кольорів веселки, а дерева були настільки високі, що їхні вершини, здавалося, торкалися хмар.                  -     Дякую, Корало! —  Радісно вигукнув Караколь.                                                                                   -     Та немає за що. -  Відповіла усміхаючись риба. -  Я нічого особливого не зробила.  А тепер я мушу повернутися в річку, але якщо тобі знадобиться допомога, чи коли надумаєш повертатися назад, то поклич мене. —  Сказала Корала і зникла в синіх хвилях річки.                                                        Караколь стояв на новій галявині, вражений красою навколишнього світу. Його маленьке серце так билося від захоплення і від хвилювання... Він почав свою подорож по новій землі, досліджуючи кожен куточок. Равлик побачив безліч дивовижних речей: кришталево чисті водоспади, пташок, які співали невідомі йому ще мелодії, і метеликів, що виблискували на сонці, як дорогоцінні камені.                                                                                                                                        Караколь повз далі. Раптом, він помітив на галявині маленьку квітку, що росла біля куща бузку. Вона була якоюсь особливою ...Її пелюстки мали відтінки, яких він ніколи раніше не бачив. Равлик зупинився біля тієї  квітки і відчув, як, разом з її казковим ароматом, його переповнює відчуття щастя.                                                                                                                          -   Ця подорож була варта кожної хвилини. —  Подумав Караколь.                                                                   Равлик  побував  ще на кількох галявинах і стомлений і щасливий повернувся до річки. Покликавши Коралу, він попросив її, переправити його на той берег річки. Вона з радістю погодилася йому допомогти.                                                                                                                          -    Ну ось і твій берег. -  Промовила риба, перепливши річку.                                                                 -    Дякую тобі, Корало, що допомогла мені здійснити  мою мрію.                                                         -    Бувай, Караколь, я рада була тобі допомогти. Надумаєш знову подорожувати, то клич мене. - Сказала вона і, махнувши йому плавником, знову сховалася в синіх хвилях річки.                                     Караколь повернувся додому щасливий.  Равлики дуже зраділи побачивши його, адже вже й не сподівалися на зустріч. Він теж був дуже радий їх всіх бачити. Караколь з захопленням розповідав своїм друзям, про свою чудову подорож. Тепер його більше ніхто не вважав маленьким, адже всі зрозуміли, що справжня сміливість живе в серці.  Ще, Караколь дав зрозуміти всім равликам на галявині, що, якщо дуже сильно захотіти і не боятися йти за своєю мрією, можна досягти навіть найвіддаленіших берегів.