6

Феллінії хотілося розірвати на шматки темну магесу, подряпати своїми гострими котячими кігтями, аби тільки заглушити весь той біль, який пронизав її серце, щойно вона зазирнула у вікно. Її Еділан обіймав та цілував іншу! У них буде дитина! Ці думки дзвеніли в голові принцеси дзвонами, заглушаючи все собою. Вона зовсім забула, що Еділан приворожений і мало не наробила лиха. Феллінію врятувало те, що на вікнах лабораторії був магічний бар'єр і проникнути всередину крізь нього вона не могла. Тільки завдяки перешкоді Фелла згадала, що Еділан під дією привороту і не відповідає за свої вчинки. Тільки легше від цього не ставало. Приворот чи ні — вони мали дитину і цей зв'язок назавжди.

Принцеса зістрибнула з карниза і легкою котячою тінню майнула під стінами палацу, доки не знайшла двері на кухню. Сівши біля порога, вона почала жалібно нявчати, поки до неї не вийшла одна зі служниць.

— Ох, яка милесенька! — зовсім молоденька дівчина з довгою чорною косою і блідо-сірими очима опустилася навпочіпки перед Феллою і простягла до неї руку, щоб погладити. Принцеса із задоволенням підставила їй пухнасту спинку, їй треба було втертися в довіру до служниці. — Звідки ти взялася тут, руденька? Заблукала? Чи на запах завітала? Хочеш їсти, киценько?

Фелла нявкнула, сподіваючись, що юна служниця сприйме її відповідь як «так».

— Ходімо до хати, лапонько! Думаю, ніхто не буде проти, якщо я тебе поселю на кухні.

Фелла, як і личить лагідній кішці, потерлася об ноги служниці і та, підхопивши її на руки, занесла до хати.

— Зараз я тобі залишки м'яса від вечері наріжу і молочка наллю, кицюню, — воркувала служниця. Феллі пощастило, що вона виявилася любителькою кішок. — Тільки не нароби тут справ, гаразд? Ти ж будеш слухняною кішечкою?

Фелла сіла біля вогню і почала вилизувати лапку, уважно поглядаючи на служницю. Принцесу завжди бавило, коли люди приймали її за справжню кішку. Втім, у вигляді кішки в неї тільки душа була людська, а всі потреби — котячі. Так що вона зовсім не гидувала простою їжею, якщо вона годилася кішці.

— Мене ось Роаною звуть, — нагодувавши принцесу-кішку, служниця взяла її на коліна і почала гладити, розповідаючи про своє життя. — Роана Манорі, дочка Рейни Манорі, швачки, але ти, звичайно, не знаєш, що таке шити, кицю, тобі одяг ні до чого. Мій батько був світлим магом, злочинцем, що втік до Етіренії, але його знайшли солдати Імператора і забрали. Мої батьки навіть не встигли одружитися, тож у мене прізвище матері. Батька свого я бачила тільки на фото, ось так, кицю. Мама моя пізніше вийшла заміж, але і тут їй не пощастило — через 5 років чоловік її загинув. Тож мені довелося працювати з 13 років, щоб допомагати мамі, адже я маю ще маленького братика. Я його люблю, хоч він і дражнить мене постійно через те, що я темна тільки наполовину. А мені байдуже, яка я. Я не бачу різниці. Я і магією нечасто користуюся, не особливо обдарована, школу довелося покинути, а в академію я вступити не можу. Але я не сумую, кицю! Мене наша принцеса Валідана обіцяла взяти нянькою, коли її донечка народиться. Саме тому, що я наполовину темна, як і її дитина. Ну і, звичайно, тому, що вмію няньчитися з дітьми. Адже я за братиком з юних років доглядала, коли ще не могла працювати.

Фелла почала засипати під балаканину Роани. Дівчина мала приємний голос і ніжні руки. Принцеса навіть забула, навіщо вона прийшла, так затишно і тепло їй було на колінах служниці.

«Напевно, бідолашній нема з ким поговорити» — подумала Феллінія, засинаючи, коли Роана продовжила розповідати їй про своє життя.

Прокинулася принцеса рано вранці, коли крізь вузеньке вікно з темною шторою, яка вже трохи вицвіла, ще не пробивалося сонячне світло. Вона виявила, що Роана забрала її до своєї кімнати і поклала поруч із собою. Дівчина ще спала, тому Фелла не проґавила можливості розвідати обстановку. Вона легко зістрибнула з ліжка і м'якими котячими лапками безшумно вислизнула з кімнати.

Палац темного короля ще спав. Навіть слуги не вставали так рано. Ледве вловимим рудим вогником Фелла миготіла з одного кута в інший. Не відразу, але їй вдалося знайти лабораторію темної магеси зсередини, а потім і її особисту спальню. Вона застрибнула на ліжко своєї суперниці, злісно вдивляючись у її спокійне, щасливе обличчя.

«Недовго тобі бути щасливою, злодійко! — подумала Фелла. — Скоро я поверну назад свого коханого».

Фелла перевела погляд на сплячого поруч із темною магесою Еділана, з ніжністю подивилася на нього і, насилу утримавшись, щоб не дряпнути Валідану, зістрибнула на килим.

«Потерпи, коханий, я врятую тебе від чар цієї відьми! Скоро ти будеш вільний. Залишилося тільки вигадати, як тебе звільнити».

Феллінія збиралася повернутися до кімнати Роани, але її зупинив здивований крик:

— Кішка? — обернувшись, Фелла побачила, що Валідана прокинулася і сіла на ліжку. — Що в моїй кімнаті робить кішка?

Злякавшись, що темна магеса може щось запідозрити, Фелла хотіла швидко прошмигнути у двері, але Валідана виявилася швидшою за неї — магією вона зачинила двері перед носом у принцеси-кішки. Не знаючи, куди тікати, Фелла позадкувала до дверей і зашипіла.

— Киць-киць-киць, — Валідана насилу змогла присісти перед кішкою навпочіпки і поманила її рукою. Фелла знову зашипіла. — Та не шипи ти, кішко, я тебе не ображу.

— З ким ти розмовляєш, Вал? — спитав Еділан, прокинувшись, і Фелла, почувши голос коханого, відволіклася, що дозволило Валідані підхопити її на руки.

— Уявляєш, любий, я прокинулася, а тут кішка сидить, — Феллі захотілося вкусити Валідану. Який він їй милий? Він її, Фелли, наречений!

— Яка гарнюня! — Еділан усміхнувся і простяг руку, щоб погладити кішку. Зрадівши, Фелла одразу підставила йому голову — хай хоч кішкою, але ласку від коханого вона отримає.

— Обережно, вона трохи дика, — сказала Валідана. — Вона шипіла на мене.

— Мабуть, ти її налякала, Вал. Не можна так різко перед кішками зачиняти двері. Ось вона й зашипіла на тебе, вирішила, що ти хочеш її образити.