4

Через кілька місяців ридань в подушку, принцеса Феллінія усвідомила, що сльозами горю не допоможеш і вирішила діяти. Вона прийшла до кабінету батька та заявила, що Еділана потрібно негайно рятувати.

— Я знаю, дочко, що ти горюєш за ним, — зітхнув Імператор Релліван. — Але ж не можна кидатися в бій не маючи зброї. Я працюю над стратегією і коли все буде готово, то піду рятувати твого горе-нареченого. Звичайно, якщо після того, що сталося, ти ще хочеш бачити його в ролі нареченого.

— Тату, він же не винен, що його одурманили! — в очах принцеси спалахнув вогонь обурення. — Темна магія — страшна штука, хто знає, через що він пройшов. Я сподіваюся, ти не станеш опиратися нашому шлюбу?

— Якщо Еділан справді не контролював себе, то я нічого не матиму проти. Тут вирішувати тобі, дочко. Але якщо він свідомо перейшов до темних, то це зрада, а за зрадника я тобі вийти заміж не дозволю.

— Тату, Еділан не зрадник! Він не такий! Я вірю в нього!

— Сподіватимемося, що ти маєш рацію, доню. А тепер іди, не заважай. Мені потрібно ще багато речей обміркувати та спланувати.

Феллінія слухняно залишила батька одного, але пішла з болем у серці — вона не вірила у швидкий порятунок свого нареченого.

— Потрібно діяти самій, — прошепотіла вона своєму відображенню в дзеркалі.

Задоволена таким рішенням, принцеса лягла спати раніше, щоб уже з ранку почати будувати власні плани порятунку коханого.

У той час у палаці Детрена Етіреля градус ненависті до світлих магів піднявся не на жарт. Не встиг король темних магів повечеряти, як до нього в кабінет без стуку увірвався радник Намін Нагор, скуйовджений і з палаючими від злості очима. Взагалі, так вриватися в особистий кабінет короля було неприпустимо, але двоюрідному братові король іноді дозволяв подібні вільності.

— Що трапилося? — король Детрен підняв одну брову, тільки цим і висловивши своє невдоволення пізнім візитом родича.

— Можна мені трохи віскі, Детрене? — наодинці Детрен та Намін спілкувалися без церемоній, як брати. — Я таке дізнався! Голова кругом іде. Треба трохи охолонути, заспокоїтися.

— Наливай, — Детрен махнув рукою у бік віскі, що стояв на столі. — Склянки сам знаєш де.

Намін взяв склянку з шафки, налив півсклянки віскі і в один ковток осушив її. Зробивши кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися, Намін налив ще стільки ж віскі і звалився на диван.

— Розповідай, — Детрен налив і собі віскі, вмостився в кріслі навпроти брата і з вичікуванням на нього подивився.

— Я дещо розкопав про цього твого світлого мага, — Намін задоволено усміхався, отже, інформація була не на користь світлого.

— Він не мій, а моєї дочки, — пробурчав Детрен. Йому зовсім не подобалося, що його пов'язують із світлим магом. Його! Самого темного короля! Прямого нащадка Ерти Етірель!

— Не має значення. Так от, мені один мій надійний розвідник таке про Сетірама накопав! Тримайся міцніше за крісло, Детрене, бо впадеш!

— Наміне, зав'язуй із драмою, говори ближче до діла.

— У роду у Сетірамів були маги з силою… — Намін не зміг відмовити собі в драматичній паузі, хоч і знав, що Детрен їх жах як не любить. Король нетерпляче стукнув рукою по столу, поряд з яким сидів, і тоді Намін повідомив: — Поглинання!

— Що?! — від подиву король випустив із рук склянку з віскі і та з гуркотом розлетілася на уламки. Залишки напою розлилися по паркету, наповнивши кімнату своїм ароматом. — Ти впевнений? Але як? Усіх поглиначів давно винищили. Я років 15 про них нічого не чув, зі смерті Данори. Я думав, що тоді й вимерли всі поглиначі.

Намін Нагор встав, щоб узяти другу склянку і, наповнивши її віскі, передав королю.

— Ти не зовсім мене зрозумів, Детрене, — Намін знову сів на диван. — Я не сказав, що Сетірами мають зараз силу поглинання. Я сказав, що вона була у них.

— Ну, якщо була у предків, то й чорт із ними.

— Ні-ні-ні, знову не в тому напрямку думаєш, — на обличчі Наміна заграла хитра усмішка.

— Слухай, Наміне, не тягни кота за хвіст. Викладай все прямо як є. Не дратуй мене!

— Все-все, говорю, — Намін підняв руку в примирливому жесті. — Ти напевно чув історії про загадкову смерть першої дружини Емівана Сетірама, прадіда Еділана?

— Звичайно, — кивнув Детрен. — Якими тільки чутками вона не обросла. Навіть що її з ревнощів убив брат Емівана, а потім утік. То була найпопулярніша версія, адже брата так і не знайшли.

— А якщо я скажу, що Еміван сам убив свою дружину силою поглинання разом зі своїм братом, бо саме він приревнував, а не брат?

— Звучить як маячня.

— А мене переконали, що то є правда.

— Але чому тоді Імператор не тільки не стратив Емівана Сетірама, а ще й дозволив йому правити Сутінковим островом?

— А хто тобі сказав, що Імператор знає правду? — Намін засміявся. — Правда старанно приховувалася. Коли все сталося, королем був ще батько Емівана, тому історія із загибеллю дружини його старшого сина швидко зам'ялася. Той тоді поїхав із маленьким сином кудись у глушину відпочити, оговтатися від втрати, а його брата довго шукали, але так і не знайшли.

— А хіба Імператор не повинен був знати, які сили мають його королі та їхні спадкоємці? Адже за поглиначами активно полювали.

— Сетірами нею ніколи не користувалися до того випадку. Еміван розлютився на дружину і брата, почав з ними битися і випадково висмоктав усю силу з дружини, надто вже розлютився на ту через зраду. А брата вже прикінчив за компанію. Так мені розповіли. Після всього Еміван придушив у собі силу поглинання, вона стала сплячою. Він закрив собі доступ до неї, а його нащадки навіть не намагалися пробудити в собі силу поглинання, адже вони знали, що вона зло. Тим не менш, одного разу сила може прокинутися через століття, в якомусь майбутньому поколінні, як погана хвороба, яка роками передається у спадок, але не виявляється до певного моменту. Сетірами втратили доступ до сили поглинання, але вони все ще є її носіями. Їхній рід треба винищити, або ж позбавити їх сил.