2

На честь заручин Феллінії та Еділана Імператор Релліван влаштував пишне святкування просто неба. У парку біля палацу столи ломилися від закусок та напоїв, біля стіни замку розташувався поміст із музикантами. Люди шуміли, танцювали, щиро раділи за свою улюблену принцесу.

Очі Фелли світилися від щастя і вона не могла відірвати погляду від Еділана, навіть коли він відходив на хвилинку. Ось і зараз, дивлячись як її коханий спілкується з якимось старим, Фелла не знаходила собі місця. Їй хотілося щогодини, щомиті знаходитися поряд з Еділаном і щоб ніхто не порушував їх усамітнення. Втомившись чекати, Феллінія підійшла сама до коханого, перервавши його розмову зі старим.

— О, Фелло, познайомся, це мій вчитель, майстер Еворан Діманні, а це його онук Фірніет і мій найкращий учень, — Еділан кивнув на худенького підлітка, що стояв поруч.

— Рада познайомитись, майстре Еворане, — Фелла ввічливо кивнула старому і м'яко посміхнулася його онукові. — Мені здається, я вже вас тут бачила.

— Так, Ваша Високосте, я часто приходжу до вашого батька та брата. Вибачте, що викрав вашого нареченого, — старий маг винувато посміхнувся, — але мені треба було вирішити з ним одне важливе питання.

— Магічне? — поцікавилася Феллінія.

— Звичайно, — підтвердив майстер Еворан. — Ми зараз розробляємо найбільш ефективний захист проти темних магів і в мене нарешті з'явилися деякі ідеї.

— О, тоді не заважатиму вам. Танці почекають, — Феллінія сказала це абсолютно без жодної іронії. Вона справді вважала боротьбу з темними магами важливою справою.

Втім, старий маг не надто зловживав терпінням принцеси і незабаром повернув їй нареченого. Залишок вечора закохані провели разом, танцюючи та розважаючись.

Весілля було заплановано на кінець місяця Жаркого Вогню. Весь час до цієї знаменної події в Делавії проходили різноманітні заходи, в яких брала участь принцеса. Вона радо виконувала свої обов'язки, оскільки любила обдаровувати увагою простий люд. За це принцесу і обожнювали у народі.

Найбільше Фелла любила міські ярмарки, де можна було скуштувати різні смаколики та випити освіжаючих напоїв. Вона готова була гуляти на ярмарку до самого закриття, купуючи безліч цукерок та пиріжків та пригощаючи ними дітлахів бідняків. Фелла щиро раділа, коли допомагала комусь, особливо вона прагнула ощасливити дітей. І малюки відповідали їй тим самим, бігаючи зі сміхом та піснями навколо неї, збирали та дарували їй польові квіти. У такі моменти Феллінія відчувала, що вона на своєму місці.

Турніри принцеса не дуже любила, але Еділан їх обожнював, тому їй доводилося супроводжувати його на них. Для Фелли, чиї бойові здібності ретельно тренувалися найкращими імператорськими магами, було незрозуміло, як із війни можна робити розвагу. Імператор також не надто любив ці турніри, можливо, саме він вплинув на думку дочки, але заборонити їх він не міг. Народ любив спостерігати за показовими битвами.

Еділан і сам брав участь у турнірах. Чекаючи, поки коханий з'явиться на полі для битви, Фелла із нудьгуючим виглядом розглядала присутніх. Погляд її зупинився на знайомому личку — це був онук вчителя Еділана. Спіймавши погляд хлопця, Фелла йому посміхнулася і помахала. Хлопець чемно кивнув їй, зніяковіло пригладивши розпатлане волосся. Він виглядав таким серйозним для своїх років і Феллінії захотілося дізнатися про нього більше.

Після турніру, в якому Еділан, звичайно ж, переміг, Фелла завела розмову про хлопчика:

— Бачила сьогодні на турнірі твого учня. Ну, того, який був на наших заручинах із дідом.

— А, Фірніет, — Еділан відразу зрозумів про кого мова. — Дуже здібний хлопчик. Як у бойовій магії, так і в приготуванні зілля та зачаруванні.

— Він не схожий на школяра, виглядає так доросло. Хто його батьки?

— Його батьків немає в живих, — зітхнув Еділан. — Батько Фіра був бойовим магом і загинув під час нападу темних магів на Делавійську військову академію, а матір отруїли через кілька років. Дід його єдиний родич.

— Шкода хлопчика, — обличчя Феллінії затьмарила тінь.

— Фір сильний, він із цим добре справляється.

— Все одно, він ще такий молодий. Це так несправедливо.

— Життя взагалі несправедливе, — погодився Еділан. — Я це постійно бачу під час сутичок світлих та темних.

— Краще б ти не їздив воювати, — Феллінія завжди дуже переживала, коли Еділану доводилося вирушати на реальні битви.

— Я не можу стояти осторонь, доки інші гинуть. Мій обов'язок захищати свій народ.

Це були непрості роки для Велланійської Імперії, коли темні маги відновили атаки на світлих і майже кожен дієздатний чоловік вважав за свій обов'язок хоч якось взяти участь у війні. Еділан Сетірам був вихований, як захисник своєї Імперії, як і належало принцу.

Під час одного з відвідувань шкільного ярмарку Фелла знову побачила учня Еділана. Школа демонструвала зачаровані предмети, зроблені руками учнів. Більшість з них були простими і випромінювали слабку магію, але у Фірніета виявилися непогані дрібнички. Фелла придбала у хлопця амулет проти поганих снів. Не те, щоб вони її дуже турбували, але іноді траплялося. Та й підтримати ярмарок треба було. Еділан теж був на ярмарку і дуже розхвалював свого учня.

— Ось побачиш, з нього виросте дуже талановитий маг, — говорив Еділан, відійшовши з Феллою вбік. — Він дуже багато навчається і його здібності набагато вищі від середнього. Втім, із таким дідом по-іншому бути й не могло.

Феллінія посміхнулася нареченому. Їй подобалося, як він щиро вірить у своїх учнів та як про них переживає. Вони погуляли ще школою, розглядаючи творіння дітлахів, а потім попрощалися — принцеса вирушила до палацу, принц — у свій столичний особняк.

Весілля було призначено на 20 число місяця Жаркого Вогню. До нього залишалося два тижні, Фелла весь час присвячувала підготовці до свята, а ось Еділан змушений був вирушити до Летанійських гір, де стояв табір бойових магів. Темні маги з Етіренії дуже сильно докучали мирним жителям біля гір. Вони насилали на них то неврожай, то прокльони, викрадали дівчат, заманювали юнаків у свої лави. Здавалося, що вони просто бавляться, завдаючи неприємностей жителям Велланії, дражнячи світлих магів своїми вчинками. Серйозних подій не було, але постійні дрібні й великі капості дуже докучали місцевим жителям — поряд із Сірим Перешийком їм непросто жилося.