Принцеса сиділа перед дзеркалом і дивилася, як камеристка закінчує робити зачіску. Акуратні руки служниці вміло створювали з її волосся чергову красу, орудуючи легко та швидко. Принцеса посміхнулася до свого відображення. У яскравому світлі свічок її руде волосся, здавалося, горіло вогнем. Цей чудовий колір принцеса успадкувала від матері — магеси із Зачарованого лісу, яка належить до стародавнього магічного роду. А ось очі, що блищали смарагдами, були татовими.
Принцеса Феллінія перебувала у радісному збудженні. Сьогодні на балу на честь її Дня народження вона познайомиться з двома принцами — з Сутінкового острову та з Мідарії — і з кількома молодими аристократами, теж королівської крові. Настав час вибирати собі чоловіка. Так велить батько. Проте принцеса нічого не мала проти. Їй хотілося змін. Вона часто уявляла, як знайомиться на балу з принцами — чудовими, сильними, відважними. Можливо, сьогодні в когось із них вона навіть закохається. Фелла давно мріяла закохатися, але палацове життя цьому дещо заважало. Безліч обов'язків, навчання — для кохання часу принцеса не мала. Та й не було в кого закохуватися. Не в слуг же, справді! Тим не менш, хоч принцеса і мало тямила в коханні, але чула, що то є чарівне почуття, яке змінює тебе. Вона прочитала стільки книг про кохання і не раз уявляла, як закохується сама. І ось зараз, у день свого 22-річчя, принцеса відчувала, що саме сьогодні вона зустріне того, хто вкраде її серце. Вона не знала, звідки прийшла ця впевненість, можливо, вся справа була уві сні, який вона бачила. Принцеса погано пам'ятала, що їй снилося, але відчуття тепла та радості залишилося надовго після пробудження. Це був гарний сон, що віщує щастя, вона це знала.
Нарешті камеристка закінчила зачіску: частина волосся була химерно укладена у високий пучок із заплетеними навколо тоненькими кісками, а решта волосся спускалася на плечі м'якими рудими локонами. Принцеса Феллінія задоволено кивнула своєму відображенню і звернулася до камеристки:
— Ліссі, принеси мені мою золоту тіару, ту, що зі смарагдами.
Ліссі дістала зі скриньки прикрасу і простягла своїй господині. Феллінія одягла тіару, акуратно, що не зіпсувати зачіску, і вдягла у вуха сережки, що лежали на столику, теж зі смарагдами. З усього дорогоцінного каміння принцеса любила смарагди найбільше — вони були схожі на її очі, такі ж насичено-зелені.
— Ваша Високосте, ви така прекрасна! — Ліссі щиро захоплювалася красою принцеси. Сама служниця особливими зовнішніми даними не відрізнялася — невисока, худорлява, з гострими рисами обличчя і тьмяним русявим волоссям. Інша справа принцеса! Яскрава, як літнє сонечко, ніжна, струнка — від одного погляду на неї ставало тепліше. Її очі сяяли добром, а посмішка заспокоювала. І характер принцеси відповідав зовнішності — м'яка, добродушна, усміхнена, вона допомагала бідним і підтримувала знедолених. Справедлива і не по роках мудра, їй би в Імператриці, та ось тільки трон успадкував її старший брат Ромерік. Втім, Фелла до влади не прагнула. Їй було достатньо того, що вона робила в якості принцеси.
Ще раз кинувши погляд у дзеркало, Феллінія переконалася, що зачіска виглядає ідеально і піднялася, щоб подивитися на себе в повний зріст. Сукня із зеленого оксамиту, оздоблена золотистим мереживом і дорогоцінним камінням, вигідно підкреслювала переваги її фігури. Принцеса трохи повела оголеними плечима, було ще прохолодно для сукні з глибоким декольте та короткими рукавами, але їй не терпілося в ньому покрасуватись. До того ж зелений оксамит просто дивовижно поєднувався з її улюбленим комплектом прикрас. Виріз сукні якраз підходив до довгих підвісок на намисті, демонструючи в повній красі дивовижну прикрасу.
Закінчивши себе розглядати, Фелла обдарувала служницю привітною посмішкою і спустилася до бальної зали. Її батьки, Імператор Релліван II Велланійський і Теджія, головна архімагеса Імперії, вже були там, старший брат Ромерік про щось шептався зі своєю дружиною Дафією біля вікна. Незабаром мають з'явитися гості і тоді святкування розпочнеться. Феллінія любила бали. Вся ця музика, розкішні сукні, блискучі прикраси викликали в неї шквал позитивних емоцій. Феллінія любила спостерігати за парами, що танцювали і сама обожнювала танці, але ще більше вона любила розглядати сукні дівчат. Це було улюблене захоплення принцеси — малювати сукні, вигадуючи нові моделі, за якими потім для неї шили вбрання. На смак принцеси рівнялися багато молодих дівчат, наслідуючи її у всьому — від зеленого кольору в одязі і до зачіски. Феллінії було приємно, що її вважають еталоном краси та стилю і вона з ще більшою старанністю створювала щось нове, прагнучи перевершити саму себе. Їй хотілося ділитися з іншими прекрасним і вона була щаслива, бачачи, що й люди навколо так само радіють.
Бальна зала потихеньку заповнювалася людьми. Юні красуні в модному вбранні, зрілі дами в суворих, стриманих сукнях, прекрасні юнаки з зухвалими поглядами і спокійні чоловіки, що трималися з гідністю — тут було стільки різних осіб, вся аристократія вшанувала своєю присутністю свято принцеси.
— О, як чудово Ліссі вклала тобі волосся, — шепнула Феллінії на вухо мати, коли вони стояли, вітаючи гостей. — Ти обов'язково комусь закрутиш сьогодні голову.
Феллінія зніяковіло посміхнулася матері і з цікавістю розглядала гостей, що якраз входили до зали. Всі ці поклони та реверанси принцесу зазвичай втомлювали, вона не була любителькою церемоній і завжди з нетерпінням чекала на початок неофіційної частини балу. Але тільки не сьогодні. Адже їй мають представити її майбутніх наречених. Принци та аристократи нетерпляче переминалися в кутку, чекаючи своєї черги. Усі вони мріяли поріднитися з Імператором.
— Його Високість Девін Рахт, принц Мідарійський, — представили принцесі першого претендента. Він був двоюрідним братом Дафії, дружини брата Феллінії.
Феллінія чемно кивнула йому у відповідь, пробігши по принцу швидким поглядом. Це був трохи повний юнак, темноволосий і кароокий, з приємною усмішкою і трохи дурненьким виразом обличчя, зовсім несхожий на принца. Дуже просто він виглядав. Феллінія відразу подумки відкинула його кандидатуру. Може, він і непоганий хлопець, але не для неї. Дафія мало про нього розповідала, вони не були близькі і Феллінія до сьогоднішнього дня принца Девіна жодного разу не бачила.
#455 в Любовні романи
#112 в Любовне фентезі
#105 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 06.11.2022