Глава 26

Хлопець й справді повернувся додому вже зовсім іншою людиною. Якби хтось йому сказав хоча б рік назад, що він стане християнином, та повністю довірить своє життя Богу, він ніколи б не повірив.

  Марк ніколи не вірив, що щось може змінити його вже таке закам’яніле з роками серце, простити все лихе що він робив раніше і просто подарувати нове життя з чистого листа, він не вірив, що хтось зможе полюбити його таким, як він є.

  Зараз, пройшовши цей відрізок часу від знайомства з Дженні та Ісусом до повної втрати віри й знову до нового знайомства з Богом, хлопець засвоїв дещо одне і напевно  найважливіше. Бог дарує тобі шлях, дорогу, яку ти маєш пройти і незалежно від того віриш ти в Нього чи ні, але Він присутній у твоєму житті.

   Він стукає у наше серце різними способами, протягом всього життя. До когось Він говорить устами батьків, друзів, коханих, або ж власними думками совісті. Комусь відкривається у найгіршій життєвій ситуації, а комусь у найщасливіші миті життя. Когось кличе лагідно, майже пошепки, а когось ламає, чекаючи покори та смирення від гордого серця. І хтось відгукується одразу на цей стук, а хтось, лише на одрі постелі, вже при смерті готовий відчинити Ісусу двері, та на жаль, Він вже може не стояти за ними, а піти так і не дочекавшись відповіді раніше.

  Але Марк встиг… Лише тепер Бог дав відповіді на всі його питання і лише тепер, якщо Бог і захоче забрати його життя, він буде готовим до зустрічі з Ним, а не так, як колись, ще бувши юнаком. Бог захотів бачити Марка біля себе у небі, тому провів такою тернистою стежкою до покаяння. Але це все вже було не важливим для хлопця, бо він знав, що встиг...

  Як же багато змінило всього десять хвилин. Така коротка мить повернула одній, тілесне життя, а іншому подарувала нове, духовне.

  Десять хвилин плачу, смирення, благання, віри. Десять хвилин молитви, такої щирої та палкої. Марк та Дженніфер були за десять хвилин до початку нового життя і зробивши правильний вибір, вони обрали Бога, нове, щасливе життя з Ним…