Глава 25

Весняні тоненькі промінчики пестили біляве волосся красуні Дженні. Як завжди зі щасливою посмішкою вона прокинулась та свій ранковий час приділила Господу.

     Тепер серце дівчини займав не лише Ісус, а й такі щирі та чисті почуття до Марка.

  Кожного дня вони розмовляли телефоном, але через різні часові пояси та постійні обстріли, не завжди вдавалось довго поговорити.

  Дівчина з нетерпінням чекала його повернення. Невдовзі вона дізналась про чудне покаяння, яке звершив Бог у бомбосховищі та чула у кожній розмові та в кожному слові нового Марка, тепер вже християнина.

  Пройшов вже місяць після тієї страшної аварії. Вдома дівчина й справді швидше пішла на поправку і про минулу подію нагадували лише головні болі, що час від часу її тривожили. Бог зцілив її, у чому вона ні секунди й не сумнівалась.

 Дженні одягалась до сніданку й не встигла вона вийти з кімнати, як на телефоні висвітлилось повідомлення: «Чекаю тебе моя люба Дженні на нашому місці».

  «Невже приїхав і навіть не попередив»?- серце дівчини затрепетало. Вона швиденько переодягнулась та наче пташка вилетіла з дому до вказаного місця, їхнього особливого місця.

  Здається, вона прибігла туди за дві хвилини, так сильно хотіла побачити вже нового Марка на власні очі. Та коли прийшла на пристань, там нікого не було. Радість змінилась розчаруванням.

«Невже так пожартував наді мною?»- сумно подумала дівчина та присіла на край, розглядаючи небо на водному полотні.

  - Чому так зажурилась, красуне?- раптом почула дівчина знайомий голос і обернулась назад.

А перед нею, як завжди у білій футболці та темних джинсах стояв Марк з величезним букетом рожевих маленьких трояндочок. Але не вони привернули увагу дівчини, а щасливий юнацький погляд його веселих очей, що видавали, перед тобою новий Марк.

  - Привіт.- як завжди ніжно мовила дівчина, червоніючи як маківка.

- Привіт, найкрасивішій у світі дівчині.- щиро усміхаючись, сказав Марк.

  Він підійшов ближче до дівчини, не відводячи погляд від її блакитних очей, промовив:

- Моя люба Дженні, ти Божий подарунок у моєму житті, найдорожчий і найцінніший від усього. Я хочу до кінця свого життя дивитись у ці прекрасні блакитні очі, а натомість обіцяю, що зроблю тебе найщасливішою в усьому світі. Я не можу і не хочу й дня прожити без тебе. Люба Дженні, чи згодна ти стати моєю дружиною?

  Дівчина мовчала. Вона не могла вимовити жодного слова, хоча в середині вже мільйон разів сказала йому «Так».

  У своїх дівочих мріях вона не раз думала, як це, чути ці довгоочікувані слова від людини, яку ти по справжньому кохаєш.

  Хвилини чекання для хлопця здались вічністю. «Невже відмовить? Можливо я поспішив? Чи може вона не кохає мене?»- розгублено міркував хлопець у душі.

- Я ніколи не думала, що можна когось так сильно покохати Марк. Тепер, коли ти справді повірив у єдиного і великого Бога, я впевнено можу довірити тобі своє серце. Я стану твоєю дружиною.- вже не стримуючи сліз радості, промовила Дженні.

  Вона погодилась. Дівчина, котра приймала його таким, яким він був, котра вже давно справжню любов показувала не словами, а вчинками й молитвами. Тепер Марк знав, що Бог зробив його достойним цієї дівчини, саме Він подарував йому найдорожче, що тільки міг дати у цьому земному житті. Це був Божий подарунок Марку, за який він не перестане дякувати до останнього свого подиху.

  Підготовка до весілля розпочалась після того, як Марк прийняв святе водне хрещення у помісній церкві. Батьки Дженніфер були дуже щасливі від цієї новини, адже хлопець завжди для них був як рідний син, тому вони довірили саме йому свій найцінніший скарб, улюблену і єдину донечку Дженні.

  На пишному святкуванні, молодій парі здавалось, що вони найщасливіші у всьому білому світі. По-іншому не могло й бути, адже на їхньому весіллі був присутній сам Ісус. Вони заслужили Його присутність і благословіння своїми вчинками, словами, а найголовніше, своєю вірою.