Глава 22

  Цілий тиждень минув для Марка, наче один день. День, коли він постійно молився та не відпускав руку Дженні. Новини стосовно його рідної країни настільки сколихнули хлопця, що він просто не міг всидіти на місці, він так хотів допомогти кожному, хто вже встиг постраждати за перші дні війни, але також він так хотів бути поряд з Дженніфер, коли та прокинеться.

  Девід, Еліс та Кріс просто не впізнавали хлопця. Він розмовляв з Дженні так, наче вона у свідомості, він розповідав їй різні історії, згадував про минуле, читав Біблію та молився. Хлопець повністю віддав все у Божі руки і його віра в те, що дівчина скоро прокинеться, здається була найбільшою з усіх тут присутніх.

  Церква все так і молилася за Дженні, а тепер ще й за мир в Україні. Молодь з церкви вирішили зібрати гуманітарну допомогу для постраждалих, щоб відправити в Україну та шукали охочих, які б доставили її на місце.

  Марк зголосився перший. Щось всередині підказувало йому, що він повинен бути там, повинен допомогти. Відправити вирішили в неділю, до того часу Марк дуже надіявся, що до від’їзду побачить свою подругу вже у свідомості.

  До останнього моменту він був з нею, поки до нього не зателефонували про те, що таксі вже чекає, щоб відвезти в аеропорт.

  - Коли вона прокинеться, віддайте це їй, будь ласка.- протягуючи невеликий лист Девіду, мовив Марк.

- Коли ти повернешся синку?- лагідно запитав той у хлопця.

- Бог вирішить де мені потрібно бути, тому не можу вам сказати точно.- впевнено мовив хлопець.

- Твої батьки пишалися б тобою, нехай Бог тебе благословляє, де б ти не був.- сказав це Девід та обняв хлопця на прощання.

- Марк, отак їдеш не попрощавшись?- невдоволено сказав Кріс, зайшовши у кімнату.

- Якраз хотів тебе йти шукати, поки ще є кілька хвилин.- спокійно сказав той.

- Ти ж знаєш, вона чекатиме тебе.

- Знаю, але краще для неї буде якщо я не повернусь. Вона заслуговує на найкраще і на найкращого, а я не такий.- з ноткою суму мовив хлопець.

- Друже, ти почав нове життя з Богом, ти вже не та людина що була раніше, ми самі в цьому переконались за цей тиждень. Тому у тебе є всі шанси на її серце.- підморгнув хлопець Марку.

- Бог та час все покажуть. Бувай друже, я дуже радий, що ти з’явився у моєму житті..

  Скупа сльозинка готова була вже вирватись з очей хлопця. Сам погляд Кріса також вимовляв й сум від прощання, адже за такий короткий проміжок часу вони стали справжніми друзями, й гордість за друга, бо він був впевнений що це Бог кличе Марка на Україну, щоб той потрудився там для Нього.

  - Бережи її.- сказав Марк Крісові, в останнє поглянувши на свою біляву подругу.

  Прощання завжди було для Марка дуже тяжким випробуванням, і він старався їх уникати, воліючи краще піти мовчки, щоб ніхто не знав, але не цього разу. Цього разу все було інакше.