Глава 18

  Святкова метушня почалась ще з самого ранку у будинку Дженніфер. Всі вдома готувались до ранкового святкового служіння. Це свято було справді особливим для всіх християн, тому вони святкували його від щирого серця, радіючи за народження їхнього Спасителя.

  Дженніфер, як завжди, виглядала елегантно. На служіння вона завжди вдягала найгарніший та найскромніший одяг, адже вона вважала що вона приходить до Ісуса, щоб особисто з Ним поспілкуватись, тому вдягалась наче на аудієнцію до самого царя.

  Сьогодні на святкове служіння вона вдягнула ніжно рожеву атласну сукню міді та білий жакет. Біляве волосся вона зібрала у низький пучок, що додало її образу ще більшої елегантності.

  Цього ранку дівчина дуже раділа і славила Бога, за те, що вона є спасенна, що в неї є можливість бути в майбутньому з Богом у небесах. Але разом із радістю вона відчувала і сум, бо знала що є люди котрі не покаялися перед Богом і яких чекає страшний кінець, а найбільше її тривожило що серед цих людей був Марк.

  Дівчина згадала свято Різдва шість років тому, де на святковому служінні покаялися перед Богом Маркові батьки. Це була найпрекрасніша новина для їхньої сім’ї й для всієї церкви загалом.

  Вона також згадала як відреагував на цю новину Марк. Хлопець зовсім не знав радіти йому чи навпаки виказувати невдоволення. Він просто тоді ще не розумів що означають слова покаяння перед Богом та перед церквою. Він дивився на своїх батьків і дивувався як вони змінились, їхні обличчя після цього завжди посміхалась і були дуже радісними.

  Сергій та Наталія справді відтоді завжди виглядали дуже щасливими. Як же шкода що їхнє щастя на землі було таким нетривалим, а сам Марк не оцінив і не побачив тієї радості яку їм подарував Бог, тому так швидко відмовився від Нього.

  На сьогоднішнє служіння Дженніфер також кликала і Марка. Вона знала його відповідь наперед, але все ж таки не залишала надії що одного разу він погодиться й обов’язково відвідає служіння.

  Зібравшись усією сім’єю, вони сіли в машину і вирушили до церкви. З нагоди свята біля церкви молодь збудувала справжній вертеп, де було показано народження Ісуса.

  На самому служінні Дженніфер разом із молоддю служили співом та віршами, щиро прославляючи Бога всім серцем. Було дуже багато людей, серед них були також і ті, хто ще не покаявся, а просто вирішили прийняти запрошення друзів чи знайомих та відвідати церкву у цей день. Краплиночка надії проблиснула у серці дівчини, що можливо серед них є і її колишній друг, але на жаль,  серед всіх тих людей вона не знайшла того знайомого обличчя з бездонними темними очима.

  Ранок Марка почався не так радісно, як у сім’ї Дженніфер. Всю ніч він роздумував про слова бабусі, розумом розуміючи що вона все-таки права, але серцем він ніяк не міг прийняти її слів. Його горде серце настільки противилось, що він наче відчував це фізично, неприємне тягуче відчуття, яке ніяк не давало спокою.

  Кріс та Дженніфер багато разів кликали його на різдвяне служіння. Але хлопець просто не міг зрозуміти, як так, що він тиждень тому був на гучній вечірці з випивкою, а сьогодні піде на служіння. Він вважав що йому там зовсім не місце. І хоч зараз трошки він почав розуміти Бога, все ж хлопець був не готовий і навіть не знав як підготуватись до такої різкої переміни у його житті. Він не знав, чи потрібно йому це насправді, чи головною причиною все-таки була Дженніфер.

  Марк зовсім не хотів змінювати свої пріоритети та свій спосіб життя через неї, ходити на служіння через неї він вважав неправильним, адже це означало б що він обманює і себе і її.

  Після служіння Дженні написала Марку повідомлення, де запросила його на сімейну Різдвяну вечерю.

  Він їй не відписав, це і було його відповіддю. Насправді хлопцеві так не вистачало тієї сімейної атмосфери, того затишку, теплого спілкування, та звичайної смачної їжі. Але, він ніяк не міг переступити через свою гордість та прийняти це запрошення, це б означало що він програв сам собі.

  Пол та його компанія запрошували Марка поїхати з ними на вечірку, але той відмовився. І хоча він зовсім не знав з ким провести цей вечір, але він точно знав що не на вечірці, та не з тією компанією.

  Так самотньо як сьогодні він не почувався вже дуже і дуже давно. Раптом, хлопець згадав про секретне місце, куди вони з Дженні любили ходити ще дітьми.

  Забута всіма старенька пристань біля озера, зустріла Марка вечірньою прохолодою, та відблисками зірок на водній гладі. Спокій та єднання з природою, ось чому Дженні так любила сюди приходити, і ось чому хлопець також полюбив це місце.

  Спогади так і попливли перед очима юнака. Він згадував, як багато часу вони проводили тут разом, читали, молились, розповідали секрети. Він згадав, що так і не подарував Дженні нічого у відповідь на її подарунок, Біблію.

  Тут пройшло його безтурботне дитинство, точніше маленька його частинка. Але саме тут і саме тоді він відчував себе найщасливішою людиною у світі.

  З роздумів хлопця вирвав шум кроків, котрий доносився ще здалеку. Марк одразу зрозумів, що це іде Дженніфер, але він боявся зустрітись з нею тут, бо обіцяв сам собі що більше сюди не прийде.

  Хлопець сховався за високим кущем, неподалік пристані. Звідти він все бачив та чув і міг залишитись непоміченим.

 Дженніфер підійшла близенько до води й почала просту розмову зі своїм другом Ісусом, не підозрюючи про чиюсь присутність.

  «Дорогий Ісусе, дякую Тобі що Ти з’явився у моєму житті. Що ти даруєш для мене все якнайкраще. Я знаю, що недостойна всіх тих благ, але дай мені мудрості віддячити Тобі своїми добрими справами для інших. Ісусе, Ти бачиш мої переживання за одну дуже близьку для мене людину. Господи, я благаю, достукайся до нього, нехай він також буде спасенним. Нехай пізнає всю Твою любов, котру Ти можеш подарувати.»- вона благала, не тримаючи у собі ні переживань, ні сліз.

«Марк так багато настраждався Боже, потіш його, благаю. Скільки б сліз я через нього не пролила, я прощаю йому все, всі гострі слова, що ранили прямо в серце, хоч я цього і не показала йому. Господи, душа так болить за нього, що здається більше не витримає. Благаю, Ісусе, достукайся до його серця, очисть та омий його від усіх гріхів, не залиши, бо лише Ти Боже його істинний Батько.»